Так на Форумі видавців дискутували про антиутопії у підлітковій літературі, і, примітно, що серед спікерів були й автори популярних українських антиутопій для підлітків. Завдяки літературному об ’ єднанню фантастів «Зоряна фортеця» обговорили такі важливі теми, які раніше у медіапросторі не  порушувалися, а саме:

 Чому  « дорослі »  антиутопії такі привабливі для підлітків?Чи не робимо ми жорстокість самоціллю, ідеалізуючи темній бік суспільства? Яка різниця між антиутопією для підлітків і дорослих?Тетяна Пилипець,

бібліотекар Львівської центральної бібліотеки для дітей та юнацтва

Через мене до дітей потрапляють книги, все-таки проходячи певну цензуру, як би воно дивно зараз для вас не звучало. Ця так звана цензура, звісно, не є державною, але вона існує у вигляді морально заангажованих керівників, управлінь відділів культури, освіти різних рівнів.

Антиутопію пропхати у фонди бібліотеки набагато легше, ніж якесь фентезі. До фентезі і фантастики буде дуже багато запитань від комісії із закупівель. Але ж не хочеться, щоб відверта макулатура осідала у фондах бібліотек, особливо юнацьких і дитячих.

 Маємо дати підліткам можливість навчатися самим, у тому числі і добра, і зла

Я як морально відповідальний бібліотекар все ж таки за те, щоб дитина, підліток, молодь читала те, що забажає. І це має бути якісно видано чи перекладено. А наш обов’язок — помітити, коли антиутопія буде справляти на дитину негативне враження, попередити, що у книжці є сцени насильства. Ми не повинні вже нікого нічого вчити. Ми маємо забезпечувати можливість  навчатися самим, у тому числі і добра, і зла.

Антиутопія взагалі зараз для нас лікувальна. Тому що в антиутопіях – нових чи перевірених роками – ми бачимо рецепти того, як часом самим не перетворитися на суспільство, яке є в основі розповіді. Я думаю, якщо людина хоч трохи ще залишила якогось читацького романтизму за собою, вона цей рецепт побачить.

 Читайте також: 5 книг про антиутопії

Сергій Іванюк,

літературознавець, викладач Києво-Могилянської академії

Жодної державної цензури у нас немає, але водночас підліткова книжка – це завжди підцензурна література, оскільки тут є така собі різниця між споживачем і читачем. Бо читач – це підліток, для якого, власне, автор старається, пише, а споживач – це той, хто за книжку платить гроші. І тому, хто платить гроші, книжка не завжди може сподобатися. Він подивиться: «Ой, знову про драконів, не хочу, не куплю я таке своїй дитині. Хай читає про те, що є в житті, а не про цих драконів».  І все, шикарна книжка не дійшла до читача.

 Хороші книжки часто не надходять до підлітків через цензуру батьків

Це така собі цензура споживачів, зокрема батьків дитини. Зазвичай мама вибирає, що для дитини буде найбільш корисним. Але в літературі і житті не завжди сходиться приємне з корисним. І часто приємне не всім здається корисним.

Антиутопія – це жанр, що перебуває в опозиції до утопії. Утопія – це твори, які зображають  ідеальне суспільство, те, що постане колись чи вже постало десь. А антиутопія зображує нібито ідеальне суспільство, але впродовж сюжету розвінчує його ідеальність.

Тетяна Щербаченко,

головний редактором проекту Барабука

Анитутопія є перехідним жанром, якщо говорити про вікову категорію. Це книжки і тексти, які пишуться ймовірно для дорослих, але які є у колі читання підлітків.

Володимир Арєнєв,

письменник

Забороняти щось підліткам – це дуже кльово, тому що тоді більший шанс, що вони його прочитають. Якщо ми скажемо, що то заборонена книжка, вони будуть її купувати і читати.

 Антиутопія дає шанс українській фантастиці подивитися не назад, а в майбутнє

Фінал відрізняє суто підліткову антиутопію від просто антиутопії. Тому що просто антиутопія може закінчитися, як в Оруела, – чорно, а світло в кінці тунелю – це просто потяг, який їде назустріч. А підліткова антиутопія виконує трохи іншу функцію, вона соціалізує підлітка.

Зазвичай підліткова антиутопія – це книжка, де діють підлітки, і читаючи таку літературу, підліток так чи інакше співвідносить себе з ними. І для нього часто це перша спроба усвідомити себе як частину соціуму, як людину, яка відповідальна певним чином за те, в якому суспільстві ми живемо і чому ми так живемо. І книжки такого штибу часто закінчуються позитивно, тому що це все-таки певний посил, що ти щось можеш змінити в соціумі, від тебе теж щось залежить. У цьому сенсі, звичайно, фінали продумуються заздалегідь.

Вже написано багато антиутопій. І якщо ми будемо йти шляхом повторів схем, які вже були у Бредбері, в Оруела, це буде не так цікаво читачеві і не так актуально. Як на мене, у фантастиці, зокрема в українській, не вистачає актуальності.

Утопія і, власне, антиутопія дає шанс українській фантастиці подивитися не назад, і не в тепер, а трошки в майбутнє. Антиутопія все-таки бере антураж майбутнього.

Читати підліткам:   вартісні переклади й вітчизняна проза

Олег Силін,

письменник-фантаст

Українські письменники майже не пишуть антиутопій. Причина та сама, чому не пишуть хоррор, бо жити у нашій країні трохи страшніше, ніж читати книжки про маніяків. Тому антиутопія не дуже є популярною як письменницький жанр. Проте минулого року з’явилося аж дві антиутопії. Це «Червона зона» Артема Чапая і «Кагарлик» Олега Шинкаренка. І що для мене було дуже важливо, що у пресі і на сайтах в рецензіях було відзначено, що це саме антиутопія. Наші рецензенти не дуже полюбляють слово фантастика, проте це вони промаркували. З іншого боку, багато антиутопій зараз перекладається.

 Завдяки антиутопії підліток може навчитися ламати систему

Позитивна антиутопія – це, певне, оксюморон, проте це антиутопія з певним оптимістичним фіналом, що от темрява не вічна. І утопія може бути з абсолютно негативним фіналом, наприклад, про суспільство, яке вже все в бурштині і з ним нічого вже не трапиться.

Оптимістичний фінал має бути у книзі для підлітків, але він може бути, наприклад, таким: головний герой загинув, але вказав іншим шлях. Фінал може бути оптимістичним і в тому плані, коли читач для себе усвідомлює щось про те, як працює система. Наприклад, «Голодні ігри». Хто там головний злодій? Такий собі дідусь, батько. Коли ми читаємо «Той, що біжить у лабіринті» – це така авторитарна мати. І тому підліток, коли читає, як ламати систему авторитарного батька чи авторитарної матері, дорослішає на цій книзі, розуміє, що можна зламати систему, можна пристосуватися, або можна творити нові правила гри.

Наталя Марченко,

письменниця, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень НБУВ, кандидат історичних наук, дослідниця дитячої літератури

Одна з відмінних рис підліткової антиутопії від просто анитутопії – те, що це не антиутопія суспільства, а антиутопія міжпоколінного діалогу, взаємин поколінь; це протистояння набору цінностей старшого покоління і набору цінностей молодшого.

 Анитутопії для підлітків – це протистояння поколінь

В кінці 60-х з’явилася серія антиутопій про те, які страшні діти. В містиці, у фантастиці було купа страху перед дітьми, які приходять і руйнують світ. І подібний відголосок є і в антиутопіях.

При перекладі антиутопій дуже важливо брати до уваги специфіку нашої ментальної матриці. В тому сенсі, що у нас дуже креативне суспільство. Ми індивідуалісти і дуже креативні, і цю «самість» не треба прибивати, ми маємо право виховувати в дітях цей індивідуальний потенціал. І мені б хотілося, щоб антиутопія вела до того, щоб людина хотіла це все реалізувати. Якщо після прочитання книжки дитині хочеться стати кимось, це хороша книжка.

Фактично не можна написати будь-який текст, заснований на народні міфопоетиці, який не буде кровавим. Бо не існує у світі міфу, у якому не було б крові. В час, коли народжувався міф, людина не боялася смерті. Вона не знала смерті і не сприймала її так. Це вже наслідок нашої цивілізованості.

Анастасія Трепитьон

Світлини Зоряної фортеці