2017-го минає сто років від публікації першого твору Гаролда Лемба про козака Клита. Цей пригодницький цикл є, судячи з усього, першою в історії американською художньою прозою про запорізьке лицарство. Серіал мав украй важливе значення для розвитку американської белетристики. Та попри те, що він лишається значущим прикладом сприйняття й творчого осмислення української історії в США, наша громадськість досі була позбавлена знання як про його існування взагалі, так і про відчутний вплив на подальший розвиток світової популярної культури.

НЕ ВІКІНГ, НЕ ПІРАТ, НЕ САМУРАЙ

Одне оповідання та 18 повістей написав Гаролд Лемб про старого суворого козака, колишнього кошового отамана Запорозької Січі, видатного фехтувальника та неймовірного стратега — Клита на прозвисько Вовк (Khlit; варіанти прочитання: Кліт, Хліт і Хлит).

Усіма дослідниками підкреслюється прямий вплив пригод цього запорожця на творчість Роберта Говарда і, зокрема, на створення ним Конана-варвара.

Клит був предтечею хрестоматійних персонажів «крутого детективу» — Сема Спейда та Філіпа Марлоу. Це той самий мікс принциповості й хитрості, людяності й цинізму, який прославить пізніше прозу Дешила Геммета й Реймонда Чендлера, реформаторів детективного жанру.

Ще краще уявити характер Клита можна, порівнявши його з головним героєм кінофраншизи «Хроніки Ріддіка». Окремі нюанси поведінки, ба навіть репліки Ріддіка дозволяють досить упевнено припускати, що козак Клит був одним із його безпосередніх прототипів. Значно раніше п’ятий твір циклу про Клита, «Могутній нищитель», позначився на писаннях Сакса Ромера про мегазлодія Фу Манчу, що явно помітно й у фільмі 1932 р. «Маска Фу Манчу».

Коли ще практично всі підкреслено мужні головні герої світової пригодницької літератури фонтанували емоціями та раз по раз видавали пишні промови, Лемб виписував мовчазного, самотнього, воїна, який однаковим «покерфейсом» реагує на занесений над його головою меч і на жіночі чари. Гукати на допомогу потрібно довго й наполегливо, щоб він нарешті не витримав і розвернув коня в бік якоїсь несправедливості. Тобто козак Клит — один із тих перших каменів, від яких поп-культурою розходяться хвилями мачізм і напускна бездушність, як у ковбойських персонажів Клінта Іствуда чи в Шаленого Макса.

При цьому рубання ворогів зовсім не головний спосіб Клита вирішувати проблеми. Американські дослідники називають його «героєм одіссеївської дотепності», й це найправдивіше визначення. Клит повсякчас опиняється в ситуаціях, здавалося б, зовсім безвихідних, один — проти багатотисячного війська, часто скутий кайданами, недоречними клятвами, неможливими обіцянками, надскладними завданнями або непростим моральним вибором, за крок від погибелі. Татарські, китайські й московські правителі прагнуть використати бойовий досвід, стратегічні здібності й легендарну хитрість козака у власній «грі престолів». Козак долає впливових маніпуляторів та орди ворожих військ завдяки багатоплановим комбінаціям і доволі нетривіальним тактичним рішенням. Коронний прийом Лемба — атмосфера смертельно небезпечної психологічної гри.

Кожен, хто прочитає серіал про Клита, вже не дивитиметься старими очима ні на Штірліца, ні на відьмака Геральта. Артур Конан Дойл ще писав про Холмса, Моріс Леблан — про Арсена Люпена, коли Лемб почав видавати вигадливіші вислизання персонажа з абсолютно безнадійних становищ і значно напруженіші інтелектуальні двобої досвідчених хитрунів.

Лемб також — саме той автор, який послідовно розробляв тему наповнених смертельними пастками скарбниць та гробниць, тобто шар пригодницької романтики, відомий широкій публіці з кіно- та гейм-епопей «Індіана Джонс», «Лара Крофт» або «Скарби нації». Раніше подібні вигадки зустрічалися в Генрі Райдера Гагарда («Копальні царя Соломона»), а от «Серця трьох» написані були Джеком Лондоном уже пізніше за Клита.

Професор історії та письменник Вільям Форсчен так відгукнувся про автора козака Клита: «Гадаю, опитування тих, хто слідує нині шляхом пригодницької/історичної белетристики, виявить або безпосередній, або, вже точно, опосередкований вплив Лемба на всіх основних гравців».

«АМЕРИКАНСЬКИЙ ДЮМА»

Вміння Гаролда Лемба вигадувати пригоди майстер жанру альтернативної історії С. М. Стірлінг порівнював з умінням Мікеланджело писати картини. Помітний діяч американського pulp fiction Роберт Вайнберг називав його одним із кращих авторів пригодницької літератури XX сторіччя.

Лемб народився в маленькому містечку неподалік від Нью-Йорка. Вчився в Колумбійському університеті. Ще під час служби в армії почав публікуватися в дуже популярних на той час бульварних журналах. Успіх творів про хрестоносців зробив його сценаристом художніх фільмів, а найприбутковішим використанням його знань і здібностей виявилося писання белетризованих біографій античних і середньовічних історичних постатей.

Та ще до цих здобутків професійного літератора ім’я йому зробив саме «козацький цикл». І слід зазначити, що Лемб був значно популярнішим навіть за таких колег, як «батько героїчного фентезі» Роберт Говард і «батько чорної літератури» Говард Лавкрафт. Пригоди січового ветерана для більшини поціновувачів так і залишилися наймагнетичнішою його вигадкою. Письменник-фантаст Е. Е. Найт писав: «Якщо Роберта І. Говарда, завдяки Конану, заслужено названо королем «Меча і Магії», а ікона мого рідного міста Едгар Райс Барроуз за марсіанські подвиги Джона Картера правомірно іменується полководцем «Меча і Планет», буде справедливо коронувати Гаролда Лемба царем «Меча та Історії» через його козацькі оповідання».

Багатьох його конкурентів у 60—70-х рр. винесла із забуття хвиля перевидань гостросюжетної журнальної прози. Та Лембові тоді не пощастило з достатньо репрезентативним перевиданням. Частину його раннього доробку визбирувала по старих, крихких журналах ціла команда ентузіастів уже в ХХI ст. Очільник реанімації й упорядник чотиритомника «степових оповідань» Лемба (крім історій про Клита, Лембом написано ще декілька про інших запорожців, донських козаків та воїнів-мусульман), Говард Ендрю Джонс був у захваті від своєї місії, оскільки порятував, як він пише, «грандіозні пригоди з-під пера американського Дюма».

«МОСКОВИТИ — НЕ НАШІ ЛЮДИ»

Перше оповідання серії доволі скромне. Там ідеться про виграш Клитом своєрідного парі з іншим січовиком, і загалом усе скидається на анекдотичну притчу про Ходжу Насреддіна. Та вже в другому творі, де старий козак самотужки перемагає всю кримськотатарську військову потугу, починає вгадуватися справжній розмах Лембової вигадливості. В третій історії Клит рятує всеньку Україну від завоювання калмиками. Далі — більше: мандруючи Азією, січовик знищує приховану імперію асасинів, знаходить могилу Чингісхана та скарби пресвітера Іоанна, завдяки просто дивоглядній стратегії двічі перемагає китайське військо й очолює об’єднану татарську орду, робиться каганом — ханом над ханами. В Iндії запорожець верхи на бойовому слоні витоптує загони жерців-рекетирів; розчарувавшись у житті при дворі Великих Моголів, полишає посаду військового радника й рятує Афганістан від повторного завоювання цієї імперією.

Наробивши шуму по всьому континенту, старий козак вертає на Січ, та дорогою змушений буде неодноразово стятися з московитами.

Попервах, щойно підібравши собі цього нетривіального персонажа, Лемб знав про козаків небагацько, ще й від авторів, налаштованих до запорожців якщо і не вкрай вороже, то вельми неоднозначно: Генріка Сенкевича, Алфреда Єнсена та Миколи Куліша. Ближче до кінця циклу, прочитавши ледве не кожен доступний на той час у США рядок з нашої та російської історії, він стає непоганим знавцем питання і вправним імітатором стилів слов’янських літератур.

Клит протягом циклу еволюціонує від затятого татароненависника до кращого друга татарських племен і з лояльного до московського царя «сторожового пса земель руських», до ворога царського трону. В останніх творах серії Лемб робиться українським націаналістом, незгіршим за Олелька Островського, Богдана Лепкого чи Юрія Липу.

Він зображає зрадливу й експансивну зовнішню політику Кремля, самодурство князів, їхнє, поряд із набожністю, зневажливе ставлення до життя підданих і рабський дрож на те у відповідь (що вкрай дивує молодшого за Клита козака), приписування собі чужої слави, а головне — ненависть до чужої свободи, до будь-чиєї незігнутої спини. Важлива для кількох Лембових сюжетів фраза Клита: «Московити — не наші люди».

Нічого дивного, що російському читачеві Гаролд Лемб відомий лише як біограф діячів минулого. Але той факт, що й широка українська аудиторія не знає козака Клита, видається нині ледве не злочинним недоглядом наших видавців.

Олек ВЕРЕМКО-БЕРЕЖНИЙ