На початку вересня вже вп´яте поспіль у Києві відбуватиметься літературно-мистецький фестиваль "Київська барикада" пам´яті письменника, перекладача Юрія Покальчука, який за життя опікувався долею неповнолітніх в´язнів колоній у Кременчуці й у Прилуках. Тому "Київська барикада" вирішила провести літературні читання в цих колоніях для неповнолітніх. Але акція не відбудеться. Які причини цього, розказують гості програми "Сьогодні про головне" на ТВі: Олесь Доній – організатор фестивалю, народний депутат України; Анжеліка Рудницька – співачка, художниця; Сашко Лірник – музикант, сценарист; Сергій Пантюк – письменник, секретар Національної спілки письменників України.

Скасування поетичних читань у колоніях для неповнолітніх

Олесь Доній: Наша мистецька акція, на жаль, перетворилася на акцію з кримінальним присмаком. За столом з нами сьогодні заборонені митці: їм заборонили брати участь у поетичних читаннях у підліткових колоніях. Мав їхати і Фоззі з групи "Танок на майдані Конго", а також близько 20 поетів і поетес.

У Європі це надзвичайно потужна хвиля, є соціальна відповідальність людей мистецтва, які намагаються соціалізувати тих, хто потрапляє за ґрати. Це повернення в суспільство, в соціум цих людей. Хоч вони завинили перед суспільством, але це не значить, що їх потрібно назавжди викинути зі суспільства. Тому митці намагаються їх соціалізувати, і суспільство дбає про це. У нашому середовищі це найбільше розумів Юрко Покальчук. Він був надзвичайно талановитим шоуменом, письменником, але він без великої "помпи" їздив у ці колонії – і в Прилуки, і до Кременчука – і допомагав цим підліткам, видавав там часопис "Горизонт" з віршами цих підлітків. Ми вирішили цього року в пам´ять про Юрка Покальчука не лише, як завжди, проводити читання на Михайлівській площі, а й поїхати в ці колонії. Ми три місяці проводили переговори з керівництвом цих колоній і з київським керівництвом. Вони дали письмову згоду з Кременчуцької колонії, ще два місяці тому нам призначили конкретні години: завтра мав відбутися виступ об 11 годині в Кременчуку, а післязавтра о 10-й – у Прилуках. І раптово менше ніж за добу вони таки злякалися і вирішили відмовити нам.

Відмова виступати українським поетам в колоніях – це вже політика. Безперечно, це антиукраїнська політика.

У нашого мистецького об´єднання "Остання барикада" є позитивний досвід таких виступів у колонії в Керчі – щоправда, за іншої влади. Скажу, що це найвдячніша аудиторія: понад 800 осіб слухало поетів-бардів, ми бачили, як вони плакали, як вони сміялися, – це для них ковток свіжого повітря. Так ми хотіли подарувати частину культури і цим дітлахам.

Ми запросили не лише літераторів, а й журналістів, які готові це висвітлити. Проте ми не мали на меті робити негативні сюжети – навпаки, була мета в пам´ять про Юрка Покальчука показати, як діти, які зараз перебувають у місцях для ув´язнених, тягнуться за культурою і готові повертатися в суспільство. Це мета абсолютно позитивна.

Раптово керівництво колоній налякала участь в нашій акції журналістів. Ми можемо підозрювати, чого вони злякалися. Ми розуміємо, що це закриті структури. Ми не знаємо, що там відбувається.

Я спеціально позавчора їздив сам до центрального керівництва, зустрічався зі заступником керівника зі соціально-виховної роботи. Мені поставили кілька запитань, які стосувалися лише журналістів. Очевидно, що з мого боку були гарантії, що будуть і позитивні виступи. Основне, що їх налякало: а як буде висвітлено? При цьому було обіцяно, що жодних проблем із виступом не буде, натомість сьогодні зранку був і дзвоник, і офіційний лист, який перекреслює всі попередні письмові й усні згоди. Тобто вони перелякалися.

Ми на цьому не будемо припиняти ані свою діяльність, ані свої спроби достукатись до цих підлітків. З понеділка ми звернемось до всіх посольств і до міжнародних правозахисних організацій з висвітленням цієї ситуації – що щось не нормально в цих колоніях для неповнолітніх у Прилуках та в Кременчуці, що туди не хочуть пускати літераторів і журналістів. Наступного разу ми запросимо міжнародних спостерігачів. Може, там дійсно щось не так? Я не знаю, що там відбувається, проте це не нормально, що бояться пускати в ці колонії поетів з поетичними творами.

Таке враження, що керівництво хоче, щоб ці підлітки і далі були заґратовані. Що буде з ними після того, коли вони вийдуть? Чи зможуть вони знайти своє місце в суспільстві? Ми хочемо, щоб вони знайшли своє місце в суспільстві, а для того вони повинні спілкуватися, отримувати належну інформацію, у тому числі й культурну. Керівництво колонії, очевидно, має іншу думку.

Відмова виступати українським поетам в колоніях – це вже політикаСергій Пантюк: Окрім того, що ми мали самі поїхати туди, ми вирішили зібрати і завезти їм книжки. Ми назбирали майже 600 книжок, принесли також чимало юридичних газет, журналів – тим хлопцям потрібна і якась юридична підтримка.

У всіх цих колоніях бібліотеки не оновлювалися як мінімум 20 років. А ніхто не виділяє коштів. Там люди у замкнутому просторі, замість того, щоб товктись у дурних ідеях, вони читають. Вони пишуть такі листи, що дехто з нас, письменників, має тому позаздрити – як вони пишуть. А вірші які вони пишуть!..

Анжеліка Рудницька: Це все-таки 1 вересня – для них воно теж має бути початком такого сезону, коли менше відпочиваємо і більше вчимося, читаємо.

Звичайно, вони свого часу вчинили погано, проте краще цим дітям сказати, що можна іншим способом вирішувати свої проблеми. А хто повинен казати? Звичайно, ті люди, які самі чогось досягли в житті, які щось пережили. Для кожного з нас – це не акція, не просто фестиваль. Ми всі активні, ми беремо участь у безлічі всіляких соціальних проектів і розуміємо, що це дуже важливо. Це навіть важливіше не лише для тих дітей, але й для суспільства загалом.

Ситуація жахлива! Мені здається, що раніше такого не було. Я побувала майже в усіх колоніях, які взагалі є в Україні, саме для підлітків.

Безумовно, митці й усі люди, які хочуть поділитись якимось своїм добром, теплом, інтелектом, талантами з ув´язненими дітьми чи з дітьми-сиротами, чи з хворими дітьми, повинні мати доступ до них.

Митець, як і журналіст, повинен розказати правду, що відбувається в колонії, бо там справді є проблеми. У нас є можливість, побачивши це на власні очі і розуміючи не тільки духовні проблеми дітей, а й матеріальні, і психологічні, й інші, розказати про це світові.

Сашко Лірник: Не треба забувати, що це не дорослі, а за великим рахунком, це діти. Багато з них потрапило за ґрати з дитячої дурості. Вони потребують ставлення як до людей – вони мають вийти з тюрми людьми, не звірами. За ґратами сидять ті, яких суспільство має перевиховати. Не можна виховувати тільки кийком.

Уперше ми їздили до такої колонії, до того ж – суворого режиму, в Керчі. Мене дуже вразило, як ці люди сприймають поезію – вони розуміють кожне слово, закладені глибинні сенси вони розуміють з півслова. Вони це відчувають, вони не забембані довколишнім світом, і їм цього треба, тим більше дітям. Для мене вони діти: підлітки – це ті самі діти! Це абсолютна аудиторія!

Треба, щоб вони добро відчули, щоб відчули, що їх люблять! Кожна людина повинна відчувати, що її люблять. Я думаю, що це свідомо там із них готують, вибачте, якихось звірів, щоб вони вийшли озлобленими – тоді їх можна буде дуже легко направляти на тих самих демонстрантів.

А ще – таки бояться журналістів. Виявляється, в нас в Україні лишилася єдина влада – це влада журналістів, яка може щось зробити.

Фестиваль "Київська барикада" пам´яті Юрка Покальчука

Олесь Доній: У понеділок зранку відбуватимуться традиційні виступи по школах та університетах. У нас діє літературний автобус, на якому до шкіл і університетів під´їжджатимуть наші літератори. В обід у клубі "Купідон", де Юрко Покальчук був арт-директором, буде перегляд його фільму про підлітків. А ввечері, на 19 годину, ми всіх запрошуємо традиційно на Михайлівську площу, де, як і щорічно, з пам´ятника княгині Ользі поети читатимуть свої вірші. Лауреат Шевченківської премії Василь Герасим´юк, Олександр Ірванець, брати Капранови; це будуть і молоді, і середнього віку різнопланові поети, але це буде справжня література.

Хотів би завершити згадкою про Юрка Покальчука. Якщо "Пако" врятував навіть одну душу, то він уже людина від Бога, він уже робив святу справу, коли приїжджав і намагався допомогти цим ув´язненим. Наші здобутки набагато менші, ніж у Юрка. Ми хотіли поділитися крихточкою цього його дару, тому ми збираємо позитивних людей навколо себе. Я свято вірю, що ми проб´ємось – не зараз, а пізніше – в колонії, ми виступатимемо в школах, в університетах. Ми хочемо нести щось позитивне – пробуджувати у людях те, що вдавалось Юркові Покальчуку. Саме тому цей фестиваль імені Юрка Покальчука.

Він якраз був соціально відповідальним, у цьому плані він нас випереджав. Він розумів, що таке соціальна місія, можливо, тому, що він був старший за нас і його життя більше побило. Саме тому він перший їздив у ці колонії.

Коли я звертався з цією ідеєю до молодших поетів, то скажу, що спочатку вони не розуміли цього, як і не розуміли деяких його мистецьких проектів, які тепер повторюють. Він перший почав читати вірші під музику – проект "Вогні великого міста". На той момент це була колосальна нова ідея. Він був значною мірою першопрохідцем. У мистецтві він дуже часто був новатором.

Один із найбільш вдалих проектів, які ми зробили на його честь, відбувся позаторік: ми попросили друзів "Пако" і друзів "Останньої барикади" прочитати його вірші.

Покальчук, розуміючи необхідність впровадження української культури, українських цінностей через владу, все-таки був більше митцем. А для чиновницької роботи люди повинні бути більш сухі, він же був людиною душі, людиною серця.

Ми всі намагаємося якимось чином бути дотичними і з дитинством, і з духовністю. У нього це було постійно, попри його іронію, попри його сарказм, він був щирий сентиментальний. І діти в підліткових колоніях йому повірили саме тому, що він був щирим. Він переповідав, що вони його прийняли не відразу – лише коли побачили, повірили, що він це робить щиро, вони відкрилися до нього.

Анжеліка Рудницька: Крім того, що він був іронічний, він завжди вмів пожартувати. Коли його запрошували на якісь акції, він ніколи не відмовляв і завжди готовий був підтримати будь-які гарні ініціативи.

Ця акція, цей фестиваль важливий тим, що "Барикада" об´єднує різних митців: різних і за характером, вони займаються різними справами. Ми всі роз´єднані. Мені українські митці виглядають так: кожен у своєму окопі відстрілюється як може. А тут, коли ми всі об´єднуємося і говоримо про якісь проблеми чи про щось хороше, то ми стаємо ще більшою силою.

Сергій Пантюк: Він завжди спілкувався з молоддю, він був у колі молоді. Це та людина, яка віддавала себе, і йому взамін молодь накидала своєї енергетики.

Реально, в суспільстві більше знали Покальчука, ніж його твори, він був скрізь присутній. А така література, те, що він робив, це справді те, що ще буде переосмислюватись у різних форматах: у форматі літературознавства, у форматі осягнення літератури.

Сашко Лірник: У нас зараз суспільство стало якесь дуже дивне. Забули про те, що суспільство твориться духом – не грошима, не владою, не силою. Суспільство твориться словом, і словом добрим. Від лихого слова – лихе суспільство, воно не виживає. Виживають ці соціуми, які один одному допомагають. Треба згадати, що ми можемо очиститися тільки силою духа. І цей дух, те, що Покальчук робив, те, що ми пробуємо продовжити, є в цих книжках і в цих наших зустрічах.

Новаторство Покальчука в тому, що, наприклад, так його вірші не читаєш, а коли – з музикою, то це ще не кожен може написати, щоб воно звучало. Я так підозрюю, що він чув музику і писав під неї.