Жанр: кримінальна повість

Міліціонера Гошу Сичова чи то вигнали, чи сам залишив лави правоохоронців. Якійсь час він мається без роботи. Потім зустрічає старого друга Стаса, який займається нерухомістю. Даху над головою в Гоші нема, і він, зіпсутий квартирним питанням, вирішує стати на інший бік. Вчорашній мент нелегально купує пістолет марки ТТ, улюблену зброю кілерів не лише на пострадянському просторі, а й за його межами. Потому знаходить банду відморозків, готових пограбувати банк. Але бандити справді виявилися без царя в голові: один, на прізвисько Хрест, ненавидить ментів настільки, що готовий вбивати, лиш побачивши. Вийшовши з-під контролю, грабіжник стріляє в охоронця. Після чого міліція сідає грабіжникам на хвіст, виходи з Києва перекриті, збройних сутичок не оминути. Гоші, Хресту й Штопаному треба прорватися й втекти з грішми. Але в міліції більше можливостей…

З відкритих джерел про Василя Лоя вдалося дізнатися дуже мало. Наприклад, невідомо, чи це його перша спроба в жанровій літературі. Зате пошукова система видала інформацію: повість «ТТ» видавалася або перевидавалася в Чехії. Також з невеличкого твору помітний вплив пострадянських російських аналогів більшою мірою, хоча фінал – незграбний, проте помітний реверанс у бік європейського кримінального жанру. На фоні незграбного, прямолінійного й здебільшого позбавленого логіки сюжету натяк на те, що ніхто з учасників та організаторів пограбування покарання не уникне, виглядає навіть елегантним. Підтверджуючи жанрову чистоту й факт дотримання всіх вимог гангстерської історії, натомість зупинюся саме на логічних невідповідностях.

Гоша Сичов – міліціонер із Донецька. Його приятеля з місцевого СБУ автор називає сепаром, що свідчить про власну громадянську позицію пана Лоя. Та аж ніяк не пояснює характеру самого Сичова. За великим рахунком, він звільнився з міліції, бо був незгоден із загальним проросійським налаштуванням донецьких колег. Тож формальна логіка вимагає, аби Сичов мав інакші переконання. Натомість він тікає з Донецька спершу до Дніпра, а потім – до Києва, аби пристати там до кримінального осередку й піти зі своїм вірним «ТТ» на збройне пограбування. Чим у такому разі донецький екс-мент відрізняється від своїх колег, які лишилися в місті на окупованій території? Значить, Сичов – не антагоніст Віктора-сепаратиста. Він лише не хоче лишатися в Донецьку, де йому, мабуть, заважатимуть грабувати банки.

Правила гри, задані автором, вимагають самовизначення для героїв. Якщо для Хреста нема нічого святого, Гоша мав би сам для себе визначити межу, за яку не слід переступати. Звідси – ще одне питання без відповіді: адже Хрест ненавидить усіх ментів, чинних та колишніх. Чому для Гоші зробив виняток, довірився йому й навіть пішов з ним «на справу»? Хтозна. До того ж демарш Хреста, після якого все пішло для гангстерів не так, жодним чином не готується. Його ненависть спалахує раптово, читач не розуміє причини. Так само невідома подальша ненависть до колишніх колег і в самого Гоші. Адже, за законами тієї ж формальної логіки, київська міліція – не такі пропечені «сепари», як у Донецьку. Проте Сичов смалить по них із свого «ТТ», не замислюючись.

Звісно, як для невеличкої й досить жваво написаної повісті питань може бути забагато. Але саме на таких, малих формах і відточується майстерність. Авторів, знайомих з вимогами жанру, в Україні досі небагато. Й хочеться, аби вони думали дбайливіше перед тим, як братися до роботи.

Оцінка***

 Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                     

*  Жодної надії;                       

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                     

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                     

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                     

***** Так тримати!                     

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                 

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.