Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Головна\Авторська колонка\Театр Володимира Винниченка

Авторська колонка

28.08.2023|15:54|Ярослав Орос

Театр Володимира Винниченка

З часів Богдана Ступки й Анатолія Хостікоєва я уважно споглядаю за столичним (і не лише київським) вертепом.

 Колись покладав надії на Станіслава Мойсеєва. Зкурвився сей Мойсеєв, переїхавши з периферійного Ужгорода до Кийова. Колись мене з п. Станіславом познайомив був Богдан Жолдак. Уже покійний Бодік тоді працював у газеті «За київським часом». Тоді ми з Богданчиком і намагалися творити великі діла. Та – не повірите – Марія Матіос і нині відома Лариса Івшина  побились об заклад, хто з ним вийде заміж за Євгена Марчука...

Звісно, переміг Григорій Суркіс (читай: Медведчук) зі своїм баблом, і «Солодка Даруся» засмоктала театр Леся Курбаса. Що я там бачив, у сьому театрі, «Пригвождені» В. Винниченка. Гидота, безперечно, а не вистава! Видається мені, що з Винниченкових творів у Кийові найкраще зіграли [на малій сцені] в театрі Франка Богдан Бенюк і Євген Нищук.

Тоді на Українському радіо я вів авторську передачу «Четвертий універсал» і запросив був до розмови Станіслава Вишенського, аби розібратися: в чому суть, колись п’єсами В. Винниченка захоплювалася вся Европа, німці ба навіть зафільмували його «Чорну Пантеру», а ріднесенькі йому українці ні в дугу – рукоблудством захоплюються!

На що мені метр С. Вишенський відповів: «Українцям слід створити театр Володимира Винниченка, як се вже давно зробили англійці – створили театр В. Шекспіра».

Мо’ й так! Богдан Ступка й Анатолій Хостікоєв ворогували межи собою, а не творили вітчизняний театр. «Солодка Даруся» і Лариса Івшина, видається мені, вже відходять у минуле. Зате твори В. Винниченка настільки пропахлі чорноземом, як зруйноване дно Каховського водосховища. 

– От де, люде, наша слава,

   Слава України!

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери