Re: цензії

16.07.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Правда про УПА в підлітковому романі Галини Пагутяк
"Щасливі ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять"
Антивоєнна сатира Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»
27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
Головна\Авторська колонка\Сіра хвища для покоління, що відходить

Авторська колонка

Сіра хвища для покоління, що відходить

Аналіз одного вірша

Це покоління, яке ментально було українським і в глухі часи брежнєвщини. Як могли – пристосовувалися до умов совєтської окупації, боячись, звісно, і в думках назвати окупацію – окупацією, чорне - чорне. Бо знали, хай і туманно, про долю Стуса, Тихого, Марченка, Миколи Руденка та інших інтелектуалів, які сміли називати речі своїми іменами. Тому й – боялися до отерпу чи ні, але на рожон не лізли. 

Це покоління вітало Незалежність України з радістю і острахом – чи ж це надовго? Адже зашпори батьків і дідів, порозкуркулених та постріляних, пофезеушених та поколгоспнених, ці зашпори ще й посьогодні не повиходили з душ їх синів. Нічого дивного – державна влада, на позір українська, в кращому разі нічого не робила для піднесення занепалих українських душ. А як правило – тлумила то здирницькою приватизацією а-ля чікагські хлопчики (як там Віктор Пинзеник казав: якщо, каже, ціни виростуть – відрубайте мені руку! Живе, сарака, з обома…), то постійними мантрами про всеслов’янське братство (яких не уникнув і автор рецензованого вірша), то триманням і надалі планки брехні про «Вєлікую Атєчєствєнную», про велику російську культуру, про занепад Заходу… Чи ж дивно, що на цьому фоні, як когнітивний дисонанс, розповзалися конспірологічні версії, яким, бачимо, віддав належне і Василь Буденний («що нам скажуть в ізраїльськім кнессі»)?.

Василь Стус трагічно чітко розумів, що таких, як він – вільних від совєтської облуди, лишень маленька копта. Слава Богу, що вона була, але маса совєтської інтелігенції ще й подосі видихує комуністичну заразу – можливо, в тому числі й через те, що в бібліотеках сьогоднішніх письменників – членів НСПУ і не тільки, повно гайдарів, катаєвих, вєрєсаєвих, маяковських, а Пушкін та Толстой – то взагалі недвижимі ікони. Але нема ні Стуса, ні Маланюка з їх пекучими словами, ні Багряного, що на дві голови вищий за досі поважаного ними Солженіцина, ні навіть нормального, без дзеверіних, прочитаного Шевченка…

Це покоління вже відходить. І вірш Василя Буденного гіркий не відходом (це, зрештою, природний процес), а розумінням нездійсненності того, про що мріялося та на що забракло сили.

І останнє: «покійного Янкеля зять» - то Кучма.

]

Отже, Василь Буденний, збірка «Мир вам» (Чернігів, «Десна Поліграф», 2020).

Сіра хвища латає підмерзлу до ранку грязюку,

Не спізнилася, бач, ні на день календарна зима.

В лісі дятел морзянку собраттям по духу простукав,

Навіть тим, хто давно, вже від Спаса, нема.

 

Хай у вирії їм по-пташиному легко ікнеться,

Ну а нам вже не вперш холоднечу у душах долать

Та зважати на те, що нам скажуть в ізраїльському кнессі,

Що порадить слов’янствупокійного Янкеля зять.

 

Бо самі розучились заготовити з літа дрівця та,

В своїй хаті нездатні і печі уже розтопить,

(Та яка там своя, незалежна для дурників, хата,

В котрій треба й мені, недоумку Господньому, жить).

 

Сіра хвища латає підмерзлу до ранку грязюку

І латає мізки у промерзлій моїй голові,

Прислухаюсь як серце собраттям  по духу морзянкою стука:

Та невже ж оце ми, недолугі, ще й досі живі?    



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери