
Re: цензії
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Авторська колонка
Обраниці муз: давньогрецька жіноча поезія — українською
Перші поетеси: Кодекс давньогрецької жіночої поезії / Упорядкування, переклад з давньогрецької, передмова й коментарі Тараса Лучука; ілюстрації Ольги Шингур. — Львів: Астролябія, 2019. — 448 с.
Якщо запитати сучасних студентів-філологів, які поетеси Давньої Греції їм відомі, то добре, якщо вони назвуть ім’я Сапфо/Сафо. А тим часом канон давньогрецьких поетес — перших поетес в історії світової літератури, — окреслений в епіграмі Антіпатра Тессалоніцького (кінець І ст. до Хр.), відправній точці новочасних уявлень про жіночий відділ давньогрецької літератури, містить дев’ять імен — Анита, Праксілла, Мойро, Сапфо, Телесілла, Ерінна, Корінна, Носсіда, Миртіда. Минали століття, публікувались, досліджувались і перекладались європейськими мовами розпорошені вітрами часу твори та фрагменти з доробку перших поетес, віднаходились нові писемні пам’ятки (в тому числі єгипетські папіруси елліністичної доби) — і канон давньогрецьких поетес зростав. Проте український читач досі мав лише поодинокі переклади цих літературних скарбів, що належать Іванові Франку, Людмилі Старицькій-Черняхівській, Григорієві Кочуру, Андрієві Содоморі, Віталієві Маслюку та іншим майстрам.
І от наприкінці 2019 року у львівському видавництві «Астролябія» з’явилася — в рамках проєкту «Класична та сучасна європейська література в Україні», підтриманого програмою Єврокомісії «Креативна Європа», — взірцева антологія, яка відразу вивела українське перекладацьке мистецтво та класичну філологію у перший ряд руху світової думки з осягнення давньогрецького жіночого поетичного письма. Упорядкував тексти, виконав переклади й підготував науковий апарат видання відомий перекладач, поет і філолог Тарас Лучук. І поетес тут — 18, від Сапфо (VII–VI ст. до Хр.) до Евдокії Авґусти (V ст. після Хр.), між іншим — візантійської імператриці. Антологія взірцева завдяки цілій низці чинників. По-перше, вичерпна широта охоплення збережених до сьогодні «жіночих» текстів давньогрецької літератури. По-друге, майстерний переклад, стільки ж фаховий, скільки мистецький, з ретельним відтворенням вигадливих за ритмікою давньогрецьких канонізованих строф, побудованих на принципах квантитативного віршування, тобто базованого на впорядкованому чергуванні довгих та коротких складів (авжеж, ідеться про відтворення цих строфічних структур засобами силабо-тонічної версифікації, хоча водночас я б відзначила тенденцію до силабізації, тобто послаблення ролі метричного наголосу з неухильним дотриманням кількости складів, що суголосне багатій українській бароковій традиції силабічної поезії). Окремо слід привітати такі нюанси, як відтворення імен та інших власних назв з урахуванням особливостей давньогрецької ортоепії, навіть на рівні діялектів (тому — Анита, Алкай, Ґарґара, Кипріда, але в беотійському діялекті, яким писала Корінна, — Купріда), і доцільне застосування українських діялектних форм для відтворення строкатої мозаїки діялектів, якими послуговувались поетеси («сквар» — спека, «нігди» — ніколи тощо). І без архаїзмів під час перекладу таких архаїчних текстів, звичайно ж, не обійтись — і Тарас Лучук застосовує їх з великим тактом («Ізволив несмертельний Дій…», «юнь поховала тебе, ратоборче […] Фідію…»). А як поетично звучать відтворені українською складені орнаментальні епітети — «медвяноголосо», «рясноувінчана (земля)», «фіялколонна (діва)», «злотоувінчана (Афродіта)»! За цим стоїть і словотвірна гнучкість нашої мови, і мовне чуття перекладача.
Також до чеснот Лучукової антології належить бездоганно опрацьований науковий апарат, з докладними коментарями, бібліографією, покажчиками творів і фрагментів, імен і назв, а до того ж — ґрунтовною і системною передмовою, написаною з інтелектуальним блиском та, сказати б, науковою куртуазністю, — адже перекладач щедро складає данину шани своїм попередникам: упорядникам антологій давньогрецької жіночої поезії, починаючи від італійського антиквара XVI ст. Фульвіо Орсіні, й колегам-перекладачам, німецьким, італійським, польським, англомовним та, звичайно ж, українським.
Тарас Лучук
І передмова, і коментарі рясніють різноманітними цікавинками з історії давньогрецької літератури, — бо звідки ж іще дізналися б ми і про згаданого вже Антіпатра Тессалоніцького та його епіграму з переліком грекинь-поетес, де, до речі, Сапфо названо «жіночим Гомером» (дослівно «жінка Гомер»), і про те, що «лесбоська поетеса [Сапфо], мабуть, першою згадала в Гелладі про скитів», а з Алкаєм (більш знаним українським шанувальникам давньогрецької літератури як Алкей) вони «між собою навіть не зналися»… Впевнена, що багатьох зацікавить і заплутана історія про те, як прикметник «лесбійський» з суто географічного означення перетворився на нетрадиційно-сексуальне і хто завинив у цьому найбільше, кинувши тінь на світле ім’я Сапфо…
Давньогрецька жіноча поезія в тому вигляді, в якому вона дійшла до наших днів, нагадує скалки аттичної амфори, вкриті досконалої краси малюнком (невипадково й ілюстраторка Ольга Шингур оформила видання у стилі червонофігурного вазопису: з вдало стилізованими уявними портретами всіх вісімнадцятьох поетес, виконаними у двох барвах — чорній та помаранчево-теракотовій). Лише годі відновити малюнок цієї розбитої амфори у повному обсязі, можемо хіба що насолоджуватися спогляданням прекрасних фрагментів. Тарасові ж Лучуку вдалося неможливе — не лише відтворити українською повний корпус давньогрецької жіночої поезії, повну колекцію скалок розбитої амфори, а й зазирнути за грань матеріальних артефактів, завдяки феноменальному філологічному слуху, а водночас інтуїції перекладача, по змозі реставрувати «суміжну область», беручи реставровані фрагменти у квадратні дужки й позначаючи область безповоротно втраченого фатальними крапками, як-от у поезії Сапфо «До нареченого» (с. 52):
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ніч[чю. . . . . . . . . .
А дівчата . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
На всенощ[нім святі співали пісню
Про твою лю[бов і про наречену
Фіялколонну.
Прокидайся, йди . . . . . . . . . . . . . . . . .
До своїх одноліт[ків. . . . . . . . . . . . . .
Сну нам не вида[ти,як тій пташині
Дзвінкоголосій.
Образ музи, який бере початок у давньогрецькій мітології (де музи — богині, безсмертні покровительки мистецтв і наук, надхненниці мистців та вчених), з часом став уособлювати надхнення як ірраціональне джерело творчости, але зрештою, в сучасному світі, збаналізувався і стерся від довгого вжитку — серед безлічі високих образів і понять. Але з отакою сучасною позитивістською настановою категорично протипоказано торкатися коштовного спадку давньогрецьких поетес — адже вони вірували в муз і вшановували їх з усією щирістю релігійного почуття, а Евтерпа з Ерато і Полігімнією навіювали їм проникливі ліричні поезії, палку любовну лірику та урочисті гімни. І якщо перекладача, як мені видається, можна назвати — в ідеалі — подвійним медіумом, оскільки вінмає передати божественне послання, вже висловлене кимось іншим, — іншою мовою, то Тарас Лучук цілком відповідає цьому визначенню, бо ж відтворює українською мовою (живою і справжньою!) не лише букву і сенс оригіналів, а й їхній дух, високу енергію, яка наснажила їх за античних часів, на світанку європейської цивілізації. І в цьому творчому подвижництві наш перекладач шукає і знаходить, за словами Тичини, справжню музу неомузену на українському шляху.
БУКТРЕЙЛЕР
Коментарі
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025