
Re: цензії
- 20.02.2019|Богдан Дячишин, ЛьвівТече вода життя – у слові, що живе... (Рефлексії)
- 14.02.2019|Віктор ПалинськийЧи фрагментарні світ і життя?.. Чи?.. Інакші?..
- 13.02.2019|Жанна КуяваПривиди є: про суміжність літературних світів Роксолани Сьоми
- 11.02.2019|Богдан Дячишин, ЛьвівРозмисли про «Скельця розмальовані» (рефлексії)
- 10.02.2019|Тетяна НичЯкщо в наших силах зарадити, треба спробувати...
- 08.02.2019|Олег ПоляковЛегкого поетичного хмелю вам у голову!
- 08.02.2019|Ганна Клименко-СиньоокКоли бій програно, або Навіть у замкнутому просторі можна знайти щілину
- 01.02.2019|Ганна Клименко-СиньоокУсе, що в мене є, – щаслива випадковість, або Cпогади можуть зберігатися не лише в пам’яті
- 30.01.2019|Марина ШтолькоВиправдання присутності на землі людини у вирощуванні душі…
- 29.01.2019|Ігор ЗіньчукДивовижна мандрівка світом української міфології
Видавничі новинки
- «Золота карета. Буковинські казки в записах Михайла Івасюка»Книги | Буквоїд
- Випробування мирним життямПроза | Буквоїд
- Дмитро Чередниченко. «Доторки»Поезія | Буквоїд
- «Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень»Історія/Культура | Буквоїд
- Дмитро Малаков. «ВЕСЛА і КОЛЕСА киян Подборських»Книги | Буквоїд
- Ієн Флемінг. Казино «Руаяль»Книги | Буквоїд
- Євген Нахлік. «Перипетії з приват-доцентурою Івана Франка у Львівському та Чернівецькому університетах»Книги | Буквоїд
- Артем Чапай. The UkraineКниги | Буквоїд
- Алла Рогашко, "Сни з колодязя"Книги | Буквоїд
- «Диктатор» – дитяча книжка, в якій панують гумор, ніжність та анархіяДитяча книга | Буквоїд
Авторська колонка
Стьоб як стильова домінанта фільму «Шляхетні волоцюги»
«Шляхетні волоцюги» режисера Олександра Березаня − насправді атмосферне кіно. «Легка смішна комедія», − сказала моя донька Наталка.
Сюжет пригодницький, пов’язаний із полюванням на артефакт −браслет із тризубом та із захистом онучки баронеси, яка його успадкувала.
Колорит міста Львова наприкінці 30-х років передають і вулички/кнайпи/базари, і вбрання/авто/трамваї, і мішанина мов/культур/музики.
Стильний стьоб є на всіх рівнях змісту: і коли йдеться про оперу чи суперництво/бійки угруповань батярів і так званих кіндерів −злодіїв; і коли автори іронізують над цінностями «шляхетного» дому баронеси (і навпаки, коли у авантюристів і гульвіс – батярів –раптом прокидається відповідальність за долю Христі, що втратила опікуна).
Найбільше у фільмі дісталося «цепним псам» Гітлера та радянським енкаведистам.
У москальській темі обіграно і балалайку, і пристрасть до водки, і казку (багатоходовочки!) про курочку рябу, і кокошник, і старанне занурення радянських розвідників у непросту атмосферу мультикультурного Львова.
Так, у сцені вертепу посеред літа (вертеп в каждий дом пускают!), коли ряджені в кокошник/мишку енкаведисти (випирає своя культура −маскарад новорічний), полюючи на браслет,співають посеред Львова різдвяну колядку на свій манер: «По диким полям Забайкалья…», −фільм перевершує багато класичних комічних епізодів із фільмів-попередників (наприклад, «Невловимі месники», «Весілля в Малинівці» чи «Джентльмени удачі»).
Попри те, що багато гумору несподіваного, оригінального, фільму притаманні класичні акценти: гарній шляхетній дівчині у біді допомагають і батяри; як не ганялися за грошима прихвостні Гітлера, −гроші за браслет дісталися телепню Збишеку – синові єврейки мами Рози і нареченому Христі, −бо бути з грошима євреям на роду написано. А у сцені, коли зі злодіями, які вислужилися перед гітлерівцями, розрахувалися столовим сріблом, поцупленим зі стола баронеси, прочитується біблійна притча про тридцять срібних монет для Іуди.
Фінал щасливий. І не тільки тому, що Христя і Збишек одружилися, а мама Роза вже не кляне невістку, бо обняла саквояж із гарною купою грошей. А й тому, що батяри Мірек і Бодя тепер мають той чарівний браслет із тризубом, завдяки якому можуть гарно зацідити в пику і церберам від Гітлера, і товаришам комісарам, і злодіям-кіндерам.
А ще цей фільм – своєрідний перегук із фільмом-попередником «Волоцюги» (1939). На інтертекстуальну іронічну гру у фільмі в цілому натякає тема театру, зокрема тема вуличного лялькового театру, що є наскрізною у фільмі. Також у фільмі «Волоцюги» вперше звучить пісня «Тільки ві Львові», яка стала прикінцевим акордом «Шляхетних волоцюг»:
…Ховаймо на спід тягар наших бід,
І в Штати нема чо тікати.
Таж пиво у нас холодне, як лід,
Дівчата солодкі, як мід.
Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
Тільку ві Львові.
Так люблю той Львів, що бракує ми слів,
Львів то є Львів…
Для багатьох глядачів цей фільм виконує ще й пізнавальну функцію, бо атмосфера Львова – то зовсім не київська атмосфера. (До речі, оператор так знімав фізіономію гітлерівця, який очолив операцію з пошуку браслета-артефакту у Львові, що він у якісь моменти був схожий на чинного мера Львова А. Садового. Особливо під час пристрасних промов. Чи це тільки мені так здалося, що в цьому фільмі є і політичний стьоб?..)
Отож, занепад українського кіна і період знищення вітчизняної кіноіндустрії завершився. Тепер ця культура переживає своєрідне відродження: мережа кінотеатрів, правда, не дешевих, комерційних, але модернізованих і комфортних, відновлена; держава інвестує кошти у певні проекти; ми вивчаємо імена нових українських кінозірок в царині режисури та акторської гри. За радянських часів таких імен було менше, бо фільтри були жорсткіші, і ліміт національних зірок контролювався. Саме тому нині бачимо багато незнайомих облич, хоча багато чого і неякісного (як на мене, Дзідзьо – актор ніякий, але страшенно хоче ним бути, і хтось має терпіти його «сбичу дєтських мєчт»). Але то процес.
Найголовніше, що почали знімати різножанрове кіно: і телесеріали [часом, правда, це скоріше театр ряджених («Століття Якова»)], і патріотичне актуальне кіно («Кіборги»), і щось між арт хаусом і театром абсурду («Коли падають дерева»), і, нарешті, смачний стьоб («Шляхетні волоцюги»).
Як на мене, саме тоді, коли українці позбудуться фальшивого пафосу і шароварщини, а будуть гарувати на відродження і розвиток України на всіх її рівнях, але при цьому ІРОНІЧНО СПОГЛЯДАТИ САМИХ СЕБЕ, отоді й постане справжня Україна. І українське кіно зокрема.
P.S. Ще б глядач «виліз» з інтернету та диванів і пішов у кінотеатри дивитися українське… А то вчора – субота, вечір, −у залі кінотеатру «Лейпціг» на перегляді «Шляхетних волоцюг» було біля десяти осіб. І наче ж картоплю уже вибрали?..
Коментарі
Останні події
- 21.02.2019|16:27Відомі цьогорічні лауреати Шевченківської премії
- 21.02.2019|12:0019 російських книжок не змогли потрапити в Україну
- 21.02.2019|09:58В Україні планують ввести міжнародний стандарт ідентифікації періодичних видань
- 20.02.2019|20:45Презентація книжки Альони Нойвілль "Нічна"
- 20.02.2019|18:51В Україні презентували книгу про автокефалію Православної церкви
- 20.02.2019|17:37Померла Ганна Чубач
- 20.02.2019|17:04Стали відомі імена лауреатів премії імені Леоніда Глібова за 2019 рік
- 20.02.2019|17:02Бібліотека на Мулярській запрошує львів’ян на обмін книжками 3 березня
- 20.02.2019|15:58Музика з книг: фортепіанна презентація роману «До музики» в Львівському органному залі
- 20.02.2019|15:13100 років книжковій палаті України