Творчість Степана Процюка, хай якою складною, нерідко важкою,  здавалася на перший погляд, у своїй основі експліцитно чи імпліцитно відсилає свого реципієнта до внутрішніх резервів любові. Попри складні і мало проговорювані теми, письменник, як видається, досконало розбирається у всіх тонкощах любові, яка нуртує, але водночас зцілює самого автора, його читача, персонажів його творів.

Любов у художньому осмисленні Степана Процюка багатогранна: вона виражає закоханість люблячих сердець, любов батьків до своїх дітей, любов до України, любов як пошук Бога, любов як світоорганізовуюча категорія для індивіда. Але у той же час вона не позбавлена у розумінні автора і проблем, що їх доводиться долати персонажам його творів. Скажімо, у романах «Травам не можна помирати», «Інфекція», «Під крилами великої Матері», «Пальці поміж піском» світле почуття між закоханими затьмарене любовними перипетіями і любовними трикутниками, у той час, як у романах «Тотем» і «Десятий рядок» вона взагалі нівельована як почуття численними адюльтерами, що й формують основний корпус аморальності, деструкції і розбещеності окремих персонажів.

Утім розсудливий читач творів Степана Процюка за легко упіймаваною інтимною розбещеністю відчитає потужний сакральний дискурс Спасителя, що його автор подає ненав’язливими алюзіями на прийдешній порятунок своїх героїв. Скажімо, у романі «Тотем» Степан Процюк підводить реципієнта разом зі своїми персонажами до визнання вершинної істини – віри і любові. Цей дискурс віролюбові має широку парадигму своїх проявів – від позитивного світовідчуття, доброчесного світоставлення, сотворіння дискурсу добра, любові, честі і моралі до визнання подвигу Христа, що й убезпечує індивіда від подальшого звиродніння. Усвідомлення потужної сили любові у різний спосіб рятує усуціль здеградованого Віктора, насильницьки травмовану Владиславу, одержимого хіттю батька Віктора у романі «Тотем», психічно і фізично дизабілітованого Максима із «Десятого рядка», пригнічену не-любовʼю, обов’язком і тиском Олесю із роману «Під крилами великої Матері».

Майже вся романістика українського письменника так чи інакше розкриває теми любові і не-любові та їхніх наслідків, однак романи «Інфекція» та «Руйнування ляльки» засадничо формують потужний дискурс травми недолюбленості. Нестачу батьківської любові як одного з потужних факторів невротизації персонажів розкрито також у біографічних романах українського письменника «Маски опадають повільно» та «Чорне яблуко», що однак не виформовує такого потужного дискурсу травми і комплексу недолюбленості, як у романах «Інфекція» та «Руйнування ляльки».

Травма родини Лобʼюків у романі Степана Процюка «Інфекція» та родини Каленюків у романі «Руйнування ляльки» базується як на індивідуальному й колективному, так і на культурному травматичному досвіді, в якому культурна травма підсилює індивідуальну. Залежність від ідеологічних настанов часу, досвід табірного життя, авторитарність виховання, тотальний ідеологічний контроль, соціальна уніфікованість забезпечили передумови невротизації персонажів, їхню перманентну тривогу, затяжну депресію, асоціальність, увиразнюючи дискурс травми. Засадничим сюжетотвірним деструктом у романах виступає досвід репресій, страх бути зацькованим і знищеним тоталітарною машиною, комплекс меншовартості, що трансмісійно передавався дітям як прояв не-любові до них, психічно травмуючи їх. Автор, уникаючи повчальної риторики, на прикладі окремих сімей ненав’язливо виголошує ідею любові як найвищої цінності, що здатна убезпечити дітей від відчуття непотрібності, позбавити «тягаря відповідальності за інакомислення», «жаху і вічного чекання біди» («Інфекція»).

Як видно, епіка Степана Процюка формує потужний дискурс любові, щоправда, часто супроводжуваної непривабливими і навіть табуйованими темами для кожного індивіда, майстерно прихованих у глибинах психіки, в якій письменник розкошує, наче у Кноському лабіринті. Через любов – до себе, до свого ближнього, до своєї країни, до своєї мови, історії, памяті – майстер української психоаналітичної прози пропонує дієві механізми убезпечення індивіда від травм, проблем, комплексів, звиродніння і здеморалізування, що украй важливо для кожного осібно та нації у цілому.