Re: цензії

Конкурс проходить у три етапи. За пропозиціями видавництв формується довгий список. Далі книги відчитують члени експертного журі, до складу якого організатори запрошують літературознавців, критиків, редакторів, перекладачів, письменників, блогерів, бібліотекарів, учителів, менеджерів у галузі книговидання та ін. Кожен із експертів формує свій перелік претендентів із п’яти позицій.

На другому етапі експертна рада добирає по три книги для кожної з номінацій: «Література для дорослих», «Література для підлітків», «Література для дітей».

Переможця визначають читачі бібліотек України, які голосують за книгу, що сподобалася найбільше. Так, 2020 року за кращу книгу для дітей, підлітків і дорослих проголосувало 12 тисяч 621 читачів із майже 400-а бібліотек України. До слова, цьогоріч усі бібліотеки поповнилися не лише 9-ма книгами-фіналістками, а й книгою Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса». Її оргкомітет конкурсу надіслав у бібліотеки по завершенню конкурсу як подяку від телеканалу «за якісну і креативну» співпрацю.

У номінації «Література для дорослих» премія 2020 року, була означена не лише великою кількістю конкурсних книг (понад 90), а й участю в ній «важковаговиків» (за різними критеріямиJ) сучукрліту: Оксани Забужко, Сергія Жадана, Тараса Прохаська, Володимира Єшкілєва, Галини Пагутяк, Софії Андрухович, Оксани Луцишиної, Олександра Михеда, Ростислава Семківа, Олександра Гавриша, Івана Лучука, Сергія Дзюби, Андрія Кокотюхи та ін. Також були представлені твори авторів-початківців (наприклад, Влада Сорда). Серед конкурсних творів домінувала проза, були представлені поезія і драматичні твори, а також нон-фікшн.

За підсумками 2020 року у номінації «Література для дорослих» переміг роман Софії Андрухович «Амадока» («Видавництво Старого Лева»).

До фінальної «трійки» ввійшли також твори Оксани Забужко («Планета полин», ВД «Комора») та Сергія Жадана («Список кораблів», видавництво «Meridian Czernowitz»).

Мій перелік важливих книжкових видань 2020 року мав дещо інший зміст (відповідно до критеріїв експерта номінації «Література для дорослих»: інноваційність стилю; гармонія змісту і форми в обраному стилі зображення; актуальність теми).

Твір-переможець − Оксана Забужко. Планета Полин: Вибрані есеї. О. Забужко завжди захоплює глибиною осягнення проблеми, за яку береться. У збірці «Планета Полин» йдеться про особистості і події, які О. Забужко вважає знаковими для нинішньої епохи кризи гуманізму. У кожному тексті, присвяченому постатям Соломії Павличко, Юрія Покальчука, Катерині Білокур чи питанню алкоголізму серед письменників, Оксані Стефанівні вдається мовити оригінально й демонструвати проникливість думки. Так, прагнучи осягнути феномен Катерини Білокур (стаття «Катерина, або філософія мовчазного бунту: конспект до ненаписаної біографії») О. Забужко зазначає, щоостанньою спробою мисткині сказати світові правду про себе були три графічні автопортрети Катерини Білокур, автопортрети «щасливої колгоспниці» в зеківській кухвайці – 1950, 1955, 1957 років: «…Коли переглянути їх усі підряд як слайд-шоу, вийде на очах старіюча («чорніюча») жінка, яка підносить руку до лиця, готуючись чи притримати спадаючу хустку, чи затулити собі рота, як буває в мить розпачу чи жаху. І це, либонь, і є найвимовніша автобіографія Катерини Білокур – та, в якій (надто в трагічних «візантійських» очах, акцентованих за тою-таки іконописною традицією) сказано все, чого вона не могла про себе розповісти словами».

Портрети митців 20 ст. пера О. Забужко складно переоцінити.

Друге місце − Софія Андрухович. АМАДОКА: роман.

Роман великий за обсягом, тому в умовах конкурсного читання я подолала не весь текст. Але перші 100 сторінок звучали переконливо, і твір утрапив до мого переліку лідерів. Тепер, коли роман прочитано й осмислено повністю, свою думку я не змінила: «Амадока» С. Андрухович – потужне явище сучасного літературного процесу.

Провідною темою роману є реконструкція української історії 20 ст., заповнення її лакун, промовляння складних її проблем. Однією з проблем, що досліджується у творі, є мультикультурність України й намагання героїв книги подолати кордони традицій, релігій, ідеологій, стереотипів, родинних табу та ін. Настанова шохета (різника) Авеля, що проходить червоною ниточкою крізь усі сюжетні лінії роману: «…Є стежки, яким не можна перетинатися. Є світи, які можуть існувати лише відокремленими один від одного…», − спричинює і конфлікти, і діалоги, і роздуми як персонажів твору, так і його читачів. Чи постане зникле озеро Амадока – образ-символ України в однойменному романі, чи буде остаточно знищене людьми, які ще не знають усієї правди про самих себе, які так і не навчилися приймати Іншого, любити і прощати?..

На моє переконання, роман Софії Андрухович «Амадока» впевнено вписується в сучасний літературно-мистецький дискурс становлення новітньої України, у відчитування травм, вірусу страху й почуття провини, і долучає вдумливого читача до полілогу.

Третє місце − Тетяна Терен. Сотворіння світу. Сім днів із Тарасом Прохаськом: портрет митця (інтерв’ю).

Тетяну Терен як авторку, що вміє чути іншого, я запам’ятала ще в проєкті «Літопис самовидців: дев’ять місяців спротиву» (2014), справжню ціну якому, до слова, українське суспільство ще не склало.

Книга-інтерв’ю з Т. Прохаськом − концептуальний портрет сучасного українського митця в інтер’єрі часу, міста, країни. Камерне й водночас інформативне інтерв’ю розкриває особистість трохи дивакуватого, але вдумливого письменника, сентенції якого звучать то як глибокі знання, то як типові відчуття, то як відверті емоційні твердження…

Мені, як мамі дитини з інвалідністю, що вибудовує усі свої шляхи / освіти / фахи в умовах постійного опікування донькою, впала в око фраза Прохаська: «Якось іще в дитинстві у неї закарбувалося в пам’яті, що хворі − то наші пани»…

Як колишня вчителька російської мови та літератури, я вдячна Прохаськові за те, що він поцінував прагнення своєї колишньої вчительки прищепити учням гуманістичні, а не ідеологічні цінності: «Про цю вчительку, яка викладала російську мову і літературу, я маю окремо згадати. Вона була найлюдянішою з усіх. Учителька була радянською, але умовно її можна все ж назвати шістдесятницею. У кожному разі серед заражених радянською гуманітарною ідеологією вчителів було багато не те що опозиціонерів, але войовників за чистий марксизм і правильні ленінські принципи».

Світ, створений Танею Терен і Тарасом Прохаськом у їхньому інтерв’ю, не просто сучасний, український, глибокий, а й мудрий, людяний.

Четверте місце − Там, де вдома: збірка поезій (уклад. Ю. Ілюха; автори: Максим Кривцов, позивний «Далі»; Марко Терен, Влад Сорд, позивний «Змій»; Юлія Ілюха, Валерій Пузік, позивний «Фінчер»; Юлія Баткіліна, Олександр Лисак, позивний «Шеврон»; Наталія Маринчак).

Цю збірочку віршів навіть не початківців, а аматорів я обрала тому, що у творах колишніх бійців і волонтерів струменіє чесна і чиста емоція війни, яка триває. Не почути слово солдата – це не відчути біль і значущість спільної проблеми:

***

Поля, поля... То білі, то багнисті,

там безліч неба, часу та нудьги.

Бліндаж, буржуйка, свічка − все на місці,

вітри гуляють, жебрають сніги...

То вибухом поорані, то плугом,

то шанцями шрамовані навік.

Дурна надія. Віра недолуга.

Іде донецьким полем чоловік...

Форсує пам’ять. П’є ковтками тишу.

Гортає долі світлі сторінки...

Мурчать коти, в кутках товчуться миші,

куліш готують сонні козаки.

Іде один − і вся любов на світі

не оживить отерплої душі.

Війна триває. Підростають діти.

Поля, поля... То рідні, то чужі... (Олександр Лисак)

П’яте місце − Оксана Мороз. Нація овочів: нон-фікшн.

Книга, можливо, укладена не дуже вправно, видалася мені надактуальною в ситуації, коли під час президентських виборів 2019 року «населення» України проголосувало за телевізійний образ, фактично – за фейк.

У передмові авторка наголошувала: «Що більше я вивчала інформаційне поле і кейси його зміни на великих даних, то більше переконувалася, що основною загрозою для себе є самі ж люди. А точніше їх нерозуміння, що можна, а чого не можна робити з інформацією в нових цифрових реаліях… Без інформаційного імунітету ми станемо овочами і нам просто пофігу буде на всі глобальні виклики − від клімату до ожиріння».

Згодом Оксана Мороз спільно з командою небайдужих однодумців розгорнула активну волонтерську діяльність в царині протидії «овочезації» українців. У березні 2021 р. я теж долучилася онлайн до «Базового курсу з інфогігієни» і переконалася в тому, що пані Оксана – фахівець високого ґатунку. Також мені приємно бачити серед партнерів проєкту «Як не стати овочем» і espreso.tv :)

Станом на тепер книга О. Мороз «Нація овочів» так само залишається важливою для тих, хто має бажання сприймати інформацію не емоційно, не за стадним інстинктом, а критично.

(Пепереджую запитання. Книгу С. Жадана я не включала через суто прагматичні міркування: його твори перемагали в цій премії двічі, отож варто було дати шанс іншим авторам).

До чого я веду?..

Цього року премія «ЕСПРЕСО: вибір читачів» відзначатиме своєрідний ювілей – п’ять років.

У цілому, телеканал ЕСПРЕСО, що започаткував її, тяжіє до створення сучасного інтелектуально-аналітичного контенту (підтримка проєкту «Як не стати овочем» слугує ще одним доказом того).

Останні новації каналу, наприклад «Вечір з Миколою Княжицьким» − розширена аналітична програма з елементами шоу, спонукають глядачів до критичних розмислів, а не лише до розваг, розглядають проблеми сучасності (пандемія, російська агресія) без маніпуляцій, спираючись на незаперечні факти. Водночас аудиторії пропонується проблемне висвітлення питань культури (доля скульптур Пінзеля, діяльність театру в умовах карантину та ін.)

Також у березні 2021 р. на ЕСПРЕСО стартував проєкт інтелектуальних бесід «Непросто», де ведучий письменник Василь Зима залучає учасників програми до обговорення складних питань буття.

Здається, на часі створення на ЕСПРЕСО окремого проєкту з просування читання, крутого ток-шоу з ведучими, що долучають до полілогу і фахівців книжкової галузі, і видавців, і художників, і редакторів, і письменників, і літературних критиків, і перекладачів, і бібліотекарів, і вчителів, і читачів. Вітчизняному телепростору бракує яскравої провокативної програми про види книжкових видань, жанри, масову літературу і класику, українську літературу в контексті світового літературного процесу, шкільний канон і додаткове читання, психологію творчості, школи літературної майстерності, письменницькі спілки та асоціації, екранізації художнього тексту, паперові та е-версії книги тощо.

Чи не стане перший ювілей телевізійної премії «ЕСПРЕСО: вибір читачів» приводом для створення книжкового ток-шоу новітнього формату?..