Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики
Головна\Авторська колонка\Плиткий пересмішник Майдану

Авторська колонка

Плиткий пересмішник Майдану

Можна б відбутись уже банальним для україноцентричних людей: демократизм росіян закінчується на українському питанні. Здається, саме так говорив професор Грушевський, який не тільки знав історію, але й жив серед росіян тривалий час у засланні. 

Але реакція відомого пересмішника Міхаїла Задорнова на український Майдан ("єврохохли" - у відповідь що, казати про "азієкац апів"?) спонукає пильніше глянути на цього представника російської тусовки, за його словами, "єдиного російського гумориста серед усіх російських гумористів".

Він, бідака, так висміює американців, що подовгу живе серед них. Він так, сарака, висміює прибалтів, але постійно живе не в рідній Росії, а таки в Прибалтиці. Він так восхваляє розумних росіян, що впору запитати - а чого ж вони живуть так погано? Принаймні в порівнянні з тупими американцями і гальмонутими прибалтами?

Але, знаєте, я прочитав майже всі твори його батька - у свій час відомого російського письменника. Він писав про корінні народи Далекого Сходу і російську колонізацію їх. І я з інтересом побачив - наскільки батько вище на голову за сина! І в художньому плані - плиткі пересміхи сина не йдуть ні в яке порівняння з творами батька, і в моральному - батько пише зі співчуттям і розумінням диких народів, а син скалить зуби навіть на високорозвинені народи. 

На жаль, і я за Грушевським, Винниченком, Петлюрою мушу повторити, що російська демократія закінчується за Хутором Михайлівським.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери