Лєнін був головним символічним культурним героєм колишнього СРСР. Хто то був такий? Геніальний вождь і учитель — радянські енциклопедії давали визначення, близьке до релігійного. Також це був «Самый человечный человек» — цитата з поеми Ленінового тезки Маяковського втрачала авторство, ставала народною.

В СРСР Лєнін мав канонічну біографію, близьку до євангельської. Всі перераховані нижче епізоди як то «Ульянов-гімназист», «Перша Бастилія в Казанському університеті», «Лєнін з матір’ю після страти брати Олександра» «Лєнін в Шушенському», «Лєнін в Разлівє», «Ленін в Жовтні», «Лєнін і діти», «Лєнін в Горках», та деякі інші були канонічно проілюстровані, відхилення не заохочувались. Ці картинки настільки інтенсивно використовувались у патріотичному вихованні, що були засвоєні всіма радянськими людьми. Як, зрештою, вульгарний варіант Святого Писання в інших країнах в інші епохи.

Його мати, Марія, до речі, народила його в Симібрську (радянський Віфлеєм). Володя Ульянов (Христос-дитина) ріс вкрай здібним, вражав оточення розумом і почуттям справедливості.

Далі Лєнін навчався в Казанському університеті, де також вчився надзвичайно добре, проте звідти був виключений за революційну діяльність (Ісус у храмі), потім відбував заслання до Шушенського за революційну діяльність (Христос у пустелі) розпочав революційну діяльність на практиці у вигляді революції 1905 року, де заступався за трудящих. Потім поїхав за кордон, де невідомо чим займався — Христос також, кажуть, був у Індії, де невідомо, що робив.

У 1917 році (сакральний рік радянської історії!) Лєнін повернувся до Петрограда перед самою революцією (в’їзд Господній в Єрусалим), виголосив Апрєльські тезіси (Нагірна проповідь), зробив ВЖоСР (Велику жовтневу соціалістичну революцію), що в радянській міфології трактувалось як аналог символіки християнських див: оздоровлення біснуватих, оздоровлення кровоточивої, воскресіння Лазаря, тощо.

Зробивши головну справу свого життя, вже згадану ВЖоСР, і утворивши СРСР, Лєнін усамітнився в Горках, де любив дітей, влаштовуючи для них «йолки». Там же написав вікопомного листа, щоб Сталіну не давали влади: апокрифічне доповнення до канонічного житія, яке переповідалось ліберальною інтелігенцією, наскільки така могла бути за СРСР («Таємна вечеря»). Там же, в Горках помер і… воскрес. — «Лєнін всєгда жівой!»

Похований у Москві на Червоній площі, святому місці не лише для радянських, але й для усіх трудящих людей світу, тобто в радянському Єрусалимі, яке стало місцем паломництва.

Лєнін мав пізнавану зовнішність та був автором кількох цитат, які всі знали: «Мы пойдем другим путем», «Учиться, учиться, учиться», «Среди всех видов искусства для нас важнейшим есть кино». Ворогом Лєніна була вся світова буржуазія. Безглуздий і недотепний жарт «що ти дивишся на мене, як Лєнін на буржуазію» можна ще й досі почути із вуст жартівників старшого покоління. У Леніна була вірна дружина Надія Крупська, але, загалом Ленін був асексуальний. Хоча він і помер досить молодим, на 54 році життя, проте іменувався «дідусь Лєнін». Канонічне зображення «Лєнін і діти» у вигляді картин, рідше скульптур, прикрашало дитячі садки і школи.

Але все це вже давно має винятково історичне значення. Головне, як було сказано на початку, Лєнін був «геніальний вождь і учитель, засновник радянської держави», а отже, був головним радянським героєм СРСР та його основоположним символом. Пам’ятник Лєніну в кожному населеному пункті колишнього СРСР означав одне: тут Радянський Союз. Кам’яний чи металевий Лєнін був сутнісною ознакою тої держави. Це як національний прапорець біля представника тої чи іншої держави на високому зібранні: я тут не просто так, а як представник своєї держави.

СРСР вже немає 22 роки. І тому емоції, які супроводжують повалення пам’ятник Лєніну в Києві є просто незрозумілими. Ця запізніла акція символічно означає: СРСР більше немає. Це типологічна, а не оціночна подія. І це дуже запізніла подія.

До речі, на тому місці, де радянська влада встановила пам’ятник Тарасу Шевченку, стояв пам’ятник російському цареві Миколі (чи Ніколаю?) Першому. Там, де баня підземного квадрату на Майдані Незалежності, стояв пам’ятник Столипіну. Потім там стояв Карл Маркс у пальті жіночого крою, і тодішні дотепники жартували, що його перелицювали зі Столипіна. Чи зносили ці пам’ятники із шумом, чи потихеньку, вночі, як пам’ятники Сталіну після ХХ з’їзду? Цікаво було б почути спогади очевидців, якщо такі є...

Ми не будемо говорити зараз, як ставитися до Володимира Ульянова, який все-таки був складнішим, ніж «дєдушка Лєнін» із вищенаведеної канонічної біографії, якої молодь, навіть «просунута», уже не знає. Історики цілком можуть досліджувати цього політика та давати йому свої оцінки. Але типологічно то був символ держави, якої давно немає, і його наявність у символічному просторі столиці держави із зовсім іншою назвою була, як мінімум, комічною!

В демократичній державі, якою намагається представити себе наша (щоправда, тут це не завжди виходить), ніхто не буде переслідувати тих, хто любить Лєніна. Ніхто не буде вдиратися до приватного помешкання й здирати зі стіни портрет цього чоловіка з борідкою та атолом рудого волоссячка навколо лисини. Як, до речі, вдиралися представники держави, створеної ним, здираючи зі стін ікони. Ну гаразд, хтось вважає, що те робилося від його імені, але сам він того б не заохочував. Але ми не на історичному семінарі. Ми в символічному просторі міста, і не просто міста, а столиці. І говорити, що під Лєніним цілувалися чиїсь батьки, і тому його треба зберегти, є дуже інфантильним! Чи зберігав Лєнін церкви, де вінчалися чиїсь батьки? Я думаю, десь там, у Росії не збереглася й та, де вінчалися його власні.