А якщо ж книжка без картинок, то просто полицю прикрашатиме, чого ж, інтер’єрна, таки, штука, добра книжка. А хто їх читав? Часто відкриваєш книжку з уже пожовклими від десятиліть сторінками, а в ній ще сторінки склеєні, після друкарні ніхто жодного разу її не розгортав. Ще з радянських часів ми звикли до передплат на «Класиків і сучасників», Дюма, Булгакова, дитячу енциклопедію і що там іще мало бути у стандартних наборах? Є культ книжки як предмета побуту, немає культу книжкочитання.

Виросло ціле покоління людей, для більшості яких книжка – не спосіб життя, не занурення в інші, кольорові чи чорно-білі світи, для них книжка – подарунок. Не затріпуються кутики, не зачитуються до дірок улюблені сторінки, ця книжка мертва, видана лише в данину моді на книжкову індустрію. Кожного книгоголіка (не бібліофіла) відрізняє те, що хоч би як його з дитинства вчили берегти книжку, хоч би як бережно від до неї ставився, однак – там сторіночка замнеться, там закладка залишиться, а якщо книжка проклеєна, то й розклеїться. В нього книжка з вигляду не нова, а – читана. Вона – не свято, вона – спосіб життя. Бути книгоголіком у середовищі бібліофілів-шляхтичів – це бути білою вороною серед чорних круків.

Я не дарую книжок дітям, особливо своїм. Вони звикли не отримувати книжку на свято у подарунок, а мають її тоді, коли треба, коли виникає інтерес до певного питання. Ніколи не підміняю поняття подарунка книжкою. Вони отримують бажану іграшку, одяг, похід на розваги, мандрівку в якесь цікаве місце, але ніколи не отримують літератури. Як можна дарувати те, що дитина мусить мати не лише у свято? Звісно, буває, і досить часто, коли книжка приходить у подарунок сама. Від хрещених, скажімо, це сприймається як належне, вони ж бо мають теж дбати про духовний розвиток дитини, а стається так, що тільки на свята й бачаться. Буває, книжки дарують друзі та родичі, хтось – письменник, а хтось просто хоче поділитися радістю читання. Тоді книжка теж приємність і задоволення, бо ці, подаровані книжки даруються не для прикрашання полиць, а для читання, вони вибираються з думкою про те, що буде цікаво дитині, чи сподобаються їй ілюстрації, чи захопить її сюжет.

Як ми знайомилися з книжками? Коли діти досягли розвитку пальчиків, які могли гортати сторінки, отримали перші книжки – кольорові, м’які, стійкі до цікавих зубів. Там були букви, цифри, якісь кольорові ягоди, але свою роль ці книжки виконали – діти потроху звикли, що з ними завжди книжка. Вона – і забавка, і читанка, і  про щось цікаве дізнаванка. Потім у нас з’являлися улюблені віршики, ми спали з Наталією Забілою, якраз нещодавно відновився процес її передруку, з Тролями у перекладі Галини Кирпи, з Абабагаламагівськими "Улюбленими віршами". Зараз у хід пішли енциклопедії та документальні розповіді.

Кілька слів про енциклопедії. Почавши це писати, посперечалася з подругою – чи можна дарувати книжки. Вона відстоювала думку, що не лише можна, а й необхідно. Мовляв, коли грошей нема, а дитина хоче дорогущу енциклопедію, то хочеш-не-хочеш, а мусиш відкладати гроші на дорогі томи до свята. Так у мене в дитинстві було. Щоб отримати оксфордський словник, треба було майже півроку про нього посилено мріяти при батьках. Але до цього культура мого споживання книжок уже була сформована, я вже знала, що книжка – не для задоволення потреби у красивості, вона для роботи, для розуму. І ще один визначний подарунок, який я пам’ятаю – ениклопедія для дітей «Хімія», московського видавницnва Аванта+.

Я люблю отримувати книжки у подарунок, але це вже омріяний мною подарунок, обговорений із дарувальником. До того моменту, коли дитина навчиться мріяти про книжку, навчиться заробляти її своєю працею, успіхами, доводити необхідність цієї книжки, вона має звикнути до думки, що це «пишний яр, а не глухе провалля». У перші роки життя книжка має супроводжувати дитину повсюдно, щоб без неї не уявлялося життя, щоб книжка була не подарунком, а одним з основних способів проведення часу, має виробитися смак до доброї казкової історії і гарного кольорового малюнка. І лише тоді, коли книжка стає способом життя, вона по-справжньому може стати найкращим подарунком. У такому разі дарувальник може бути впевнений, що його презент не піде на прикрашання полиць, а буде читаний і перечитаний, дбайливо збережений і з гордістю переданий дітям та онукам.

Читаймо.