Спочатку коротка передісторія, яка посилила моє персональне осяяння. Це сталося в переддень. Спершу була одна, вкрай неприємна для мене, довкололітературна розмова. Потім спілкування з видавцем Василем Теремком, дзвінок якого виявився навдивовижу доречним. Далі - «відеорозмова» з Карлом Юнгом, перед духовними пошуками і духовним подвигом якого завжди почуваю якийсь містичний трепет. Довга, наполовину безсонна ніч. Думки про нинішній культ Долара, що витісняє на задвірки певні літературні жанри, особливо в нашій національній ситуації. Згадки про ще одну недавню дискусію. Я тоді сказав, що екзистенційної літератури в нас остерігаються майже всі, адже вона повертає нас лицем до справжньої природи людини, а такий антигламур не до шмиги «націоналістам» і «лібералам», «масовикам» та «іроністам».... Беру ці слова в лапки, адже це всього лиш умовні позначки. Для мене таких поділів і гербаріїв не існує.

Зранку я таки взявся готувати рукопис своєї вибраної поезії, до чого мене вперто схиляє мій друг і видавець (рідкісне поєднання!) Василь Вітенко. Присилував себе розпочати перечитувати власні вірші. Вибачте автоцитати - але без них тут не обійтися....

...Це замість епохи митця

приходить епоха підмайстра...

...Марнотність усяких офір,

де бомж - однокашник тетрарха.

в цю дику місцину повір,

увільнену від ієрархій!...

Портрет ісаака ньютона,

шари макабричного варива.

нуднезна таки ця персона -

Земля, на уродини ялова!...

І ще одна вагома деталь - у тому відео з Юнгом, яке я подивився завдяки посиланню на ФБ своєї приятельки, поетеси Інги Кейван, гуру людської душі сказав, попахкуючи люлькою, що треба страждати, аби перейти до іншого стану. Хіба ж я не знав, що страждання є необхідною передумовою будь-якого поступу?

Але - завдяки цим усім подіям, (як я зрозумів пізніше, вдаючись до самоаналізу - а себе  я аналізую жорсткіше будь-якого недоброзичливця :) - всі пазли таки склалися в потрібну конфігурацію.  І нарешті прийшло потрясіння. Осяяння. Інсайт. Немає значення, як це назвати - всі слова є приблизними у нашому часі перевтоми і «великих», і «малих» - знову умовності - мов.

Я мусив вибігти купити сигарети, хоча знову не курив уже більше тижня. Закурив - і відчув у якомусь паралельному просторі метафізичну гримаску і підтримку доктора Юнга J. Курив, бо не міг без стимулятора згадувати про ті потрясіння розчаруваннями і розпачем...

Я перестав писати вірші у 1998 році. Потім написав роман «Жертвопринесення» про зраду Поезії. Цитував Миколу Холодного: «Поети вмирають в душі, а потім в лікарні вмирають».  Я привселюдно говорив, що ненавиджу (або ненавидів) вірші.

І  нарешті - у день письменника - зрозумів свою підступну оману як один із способів захисної реакції... Я любив і люблю поезію - і не переставав її любити, але дурив себе близько тринадцяти років... Я її не ненавидів, лише оплакував втрату всередині себе її найвитонченішої і найніжнішої музики.... Згадував чудові вечори «Нової дегенерації», двох молодих Іванів - Андрусяка і Ципердюка, гострі дискусії навколо нашого літгурту, хміль поезії і хміль молодості....

Пізніше я почав брехати собі, адже не бачив вимріяного читача. Відчував близьку пастку самопереспівів і самоплагіату.

Бачив повсюди лише пустелю антипоезії.

Майже не читав віршів.

Намагався звільнити з-під її паралітичного позирку і материнського архетипу все своє літературне життя.

Боявся допустити до себе знову відчуття непотрібності, безсилля і сорому.

Але в день письменника мені таки вдалося звільнитися від цього страху!... Не знаю, чи це випадково, чи символічно - лише констатую факти. Література потребує від тих, хто до неї причетний, помимо інших складників, ще й особистої мужності.

Не знаю, чи зможу ще колись писати вірші - та й це не має істотного значення, адже мені пощастило замиритися із цією строгою і прекрасною Пані і попросити у неї пробачення....

Коли нам вдається, у зв´язку з різними збігами (?) обставин зрозуміти витоки свого внутрішнього конфлікту, хоч одного із них - ми наближаємося до себе. Який «успіх» може дорівнятися до цього?

Словом, тепер підготовка мого поетичного рукопису буде йти набагато жвавіше.