Немає жодних сумнівів, що краудфандінг може стати потужним інструментом суспільства і в Україні також. Зрештою, добре відомий проект texty.org.ua успішно працює саме за такою схемою. Не встигнув загнутися «Фонд імені мене», зібравши-таки гроші принаймні на одну скульптуру, як відкрилася «Українська біржа благодійності». Математично красивим було б накопичити стартове фінансування для «Спільнокошту» саме на цій платформі.

Крім того, класичним та звичним різновидом краудфандінгу є така прозаїчна річ, як передплата; вже не кажучи про збирання всією громадою грошей на щось важливе. Однак, мені здається, з електронними книжками варто було б діяти трохи радикальніше.

Перш за все, електронні права треба нарешті відокремити від паперових. Безумовно, між електронною та паперовою формою книги існує певний зв´язок, але так само він існує, скажімо, і між книжкою в м´якій та твердій обкладинці, які живуть за різними законами - і права на ці дві форми давно розведені. Комусь вистачить електронної книжки, хтось придбає ще й паперову, а ще хтось взагалі на електронні не звертає уваги.

В наших теперішніх умовах, мені здається, читацькій спільноті було б розумно викупати в авторів права на електронні видання за схемою краудфандінгу - причому, до виходу паперової версії. Встановлюється ціна ліцензії (вона цілком може бути на рівні сучасних авансів в українських видавництвах), читачі скидаються за принципом «хто скільки хоче і може», а потім текст викладається у вільний, необмежений доступ.

За такою схемою сплати автору спільнотою «раз і назавжди» не передбачається жодних продажів «примірників» (бо продана ліцензія), відповідно, жодних відсотків. Між тим, оці відсотки (вони ж - роялті) рідко складають значну частину заробітку українського автора; вони відчутні тільки в разі бестселеру, але таке трапляється нечасто. Крім того, популярному тексту електронна форма не заважатиме (а може, певним чином і допомагатиме) стати паперовим бестселером. Зрештою, все дійсно цікаве все одно опиняється в мережі, іноді моментально: скажімо, книжки Шкляра та Костенко виклали через кілька днів після початку продажів, а останній текст Андруховича протримався, здається, менше місяця.

Пропозиції мають бути зосереджені на одному сайті. Відвідувачі бачитимуть, що саме пропонується (новий роман А.; нова повість Б.; нове оповідання В.), скільки коштує ліцензія (1000 баксів; 600 баксів; 200 баксів), скільки вже зібрано (815, 523, 98, відповідно). Коли накопичується необхідна сума, текст з´являється в розділі публікацій. Також необхідним є розділ дискусій, де обговорюватиметься творчість початківців, які таким чином матимуть можливість вийти на рівень пропозицій. Там також можуть створюватися проекти перекладів, збірок тощо.

Де-факто схожа схема вже працює в публіцистичному вимірі. Відомі автори спокійно пишуть колонки-есеї в інтернет-ЗМІ, і потім видають їх на папері без жодних проблем. Функції паперової та електронної книжки вже відчутно різняться, і ця різниця буде тільки поглиблюватися. Може, за кілька років в Україні і з´явиться стандартна модель продажу електронних книжок по типу «амазонівської», але наразі ми могли би просто спільно викупати права в авторів для спільного читання без обмежень.

П.С. Якщо вже ми на «Буквоїді», порада авторам - не продавайте видавцям всі права на свій твір разом та бездумно. Намагайтеся зрозуміти, навіщо видавництво забирає у вас те чи інше право (на електронне видання, на переклад, на аудіо-версію тощо); зверніть увагу, що фактично всі додаткові права зазвичай ви передаєте безкоштовно, без жодного авансу. Ситуація змінюється швидко, і може бути, невдовзі у цих прав з´явиться краща перспектива, ніж просто бути заблокованими.