Пам’ять про гарбузи – великі й смачні – та про різноманітні страви, які з них готувалися, жила в народних переказах і навіть прислів’ях. Казали часом – «смачний, як гарбуз», або цитували класику: «Ой, чи живі, чи здорові усі родичі гарбузові?!»

Словом, за втраченим гарбузом усі ніби жалкували. Але насправді не дуже тим і журилися. Навчилися вже й кабачками перебиватися, і морква, й картопля йшли в діло. Куховарство в селі отримало від нестачі гарбузів великий імпульс для розвитку. Хто як міг фантазував, для сміху іноді фарбували огірка, або присмачували моркву хурмою. Дехто почав казати, що гарбуз – це міф, який вигадали наші предки для того, щоб якось виправдати своє беззмістовне існування. У цьому контексті гарбуз став комічним персонажем кількох вертепних постановок, а їхні автори зажили слави неабияких дотепників і розумників.

Переполох стався у третю неділю після медового Спасу. Рано-раненько на базар зі своїм збіжжям вийшла тітка Горпина, що жила на краю села. Вона на базарі раніше ніколи не торгувала і зроду не брала участі в сільських теревенях. Тому, мабуть, і не знала, яка пригода сталася впродовж останніх двадцяти років у селі з гарбузами.

Отож, тітка без жодного сумніву і задньої думки серед пучків кропу, купки квасолі, груш і помідорів поставила його – гарбуза. Великого і жовтогарячого. Як у казці, чи – міфі.

Виявляється, увесь цей час гарбузи в тітки спокійненько собі виростали, варилися на кашу, пеклися в духовці і навіть діставалися свиням в особливо врожайні роки.

Мимо тітчиного прилавку пройшов у той день мало не кожен мешканець села. Горпина мала норов відлюдькуватий, але гарячий, тому розпитувати її про походження гарбуза односельці якось не наважувалися. Але новина про появу легендарної городини поширилася миттєво, і її жваво обговорювали в малих і великих гуртах базарюючої публіки.

Особливо палка дискусія виникла у чайній. Місцеві називали цей заклад Кабінет. Чий кабінет? чому кабінет? – ніхто вже до пуття не знав. Але якось так вже склалося: в кабінет, то й в кабінет…

Думки присутніх у чайній розділилися. Найбільш радикальну позицію зайняли непитущі. Вони вигукували «Який гарбуз!», «Звідкіля гарбуз?!» Хто вже встиг перехилити чарчину, реагував спокійно і по-філософськи: може є гарбуз, може нема, яка різниця? Ми гарбузами закушувати не звикли, то вже змінювати свої звички не будемо.

Найбільше потішив присутніх здогад одного з завсідників Кабінету щодо втраченого секрету вирощування гарбузів. Як ви думаєте, запитував він, чим Горпина удобрює свій город? Знаючи нехитрий тітчин побут і традиції селянського господарювання, мало хто б помилився у відповіді на це питання. Так, ви правильно подумали, – вів далі цей критик – саме тим! І всі криво усміхалися на грайливі голосові модуляції.

Ніхто не хотів вірити, що гарбуз справжній. Ті, хто звик торгувати кабачками, зневажливо цідили крізь зуби іронічні зауваження: хто ж це в наш час вирощує велике, кругле й жовтогаряче всередині? У Європі всі вже давно перейшли на зелене й продовгувате.

Особливо різко заперечував гарбуз як явище дядько Мартофляк, відомий тим, що намагався протиставити архаїчному культу гарбуза новий і екстравагантний культ буряка. Буряк, на його думку, має суттєві переваги перед гарбузом. Його можна квасити, ним можна фарбувати щоки і дупу. Бурякових адептів не раз бачили в найтемнішому кутку чайної за якимись таємничими справами. Після того на столах лишалися червоні плями, а в сусідських курей фіксували чітку симптоматику пташиного грипу.

Врешті-решт договорилися кабінетники до того, що вже самі засумнівалися: а чи існує той гарбуз тітки Горпини насправді? Треба його уважніше роздивитися, може й попросити тітку надрізати шкуринку, аби переконатися, що то не підробка.

Вирішили всі гуртом іти до гарбуза.

Тим часом біля тітки Горпини прилаштувався вже якийсь молодик. Ніби-то він був родом із цього ж села, і ніби, разом з тим, недавно повернувся з Канади. Колись пробував вирощувати гарбузи, але казали, що вродили в нього миші.

Молодик скромно стояв неподалік тітки, її гарбуза, і всі могли побачити, що в руках він тримає фотографії і ще якісь папірці. Люди підходили, дивилися, а він терпляче пояснював, що пропонує повний спектр послуг – торкнутися до гарбуза, сфотографуватися на тлі гарбуза, замовити насіння з розрізаного гарбуза. Ціни були помірні, угоди – заздалегідь підготовлені і з печатками.

Народ підійшов до Горпини, обступив гарбуза. Довго стояли мовчки, а потім потроху стали розходитися

Гарбуза в тітки так ніхто й не купив.