– Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

–Ось уже два роки поспіль репертуар, що почитати, мені диктує переважно тема моєї кандидатської дисертації. Роботу пишу про видавництво «Смолоскип», яке було засноване в США і діяло там тривалий час. Заборонені радянською цензурою та самвидавні праці українських дисидентів, які випускало за кордоном це видавництво, були основним джерелом правдивої інформації про ситуацію в УРСР. Більшість видань у «Смолоскипі» виходило взагалі без згоди й дозволу авторів: збірки «Поезії» Ліни Костенко, «Із-за ґрат» Тараса Мельничука, роман «Собор» Олеся Гончара, за який письменнику радянська влада інкримінувала зв’язки з «наклепниками на радянську дійсність» за кордоном. Встигла перечитати багато видань тогочасного самвидаву – діаспорного тамвидаву: «Бумеранг» Валентина Мороза, «Більмо» Михайла Осадчого, «Собор у риштованні» Євгена Сверстюка, «Лихо з розуму» В’ячеслава Чорновола… Найцікавіше, теми, що порушувалися українськими дисидентами в ХХ ст., нині не втратили гостроти й актуальності. Замкнуте коло історії – замкнуте коло літератури.

Із сучасних авторів читаю перебірливо й не дуже багато. З останніх прочитаних книжок – «Маруся» Василя Шкляра, привезла цей роман із львівського Форуму видавців. Знов-таки в описаних бурхливих подіях 1919 р. – багато невивчених нами уроків історії.

«Поглинаю» чимало поезії, але доводиться пильнувати і вчасно фільтрувати графоманів, чого і вам бажаю. З останніх прочитаних збірок, якими дуже втішена, – «373» Маріанни Кіяновської, «Привези мені сонця» Ольги Прохорчук.

– Як обираєте книжки для читання?

– Вибір книжок – насамперед справа смаку. Це як вибір страви на обід: у кожного свої забаганки. Книжка сама має йти до рук, але це лише в тому випадку, якщо книжка – друкована й має естетичну вагу. У виборі електронної книжки значення має тільки текст. Я читаю книжки і друковані, й електронні. Колись на день письменника виграла «читалку» в лотерею і досі нею тішуся: вона справді розширює можливості читача. Друкованої книжки може не бути в продажу, а от електронний варіант нині – абсолютно негрішна й вигідна річ.

Не варто читати книжку, якщо на третій–четвертій сторінці автор вас так і не зумів зацікавити. Може, знайдуться на це видання інші вдячні читачі. А книжка – не чоловік і не дружина: з нею розставатися простіше.

– Що можете порадити для читання іншим?

– Якщо радити книжку універсальну, незалежно від часу й простору, то можу назвати книгу книг – Біблію. У ній є відповіді на всі наші запитання.

Можу порадити й на власний смак. Із українських письменників рекомендую прозові тексти Василя Кожелянка, Юрія Винничука, Сергія Пантюка, Володимира Лиса.

Раджу читати поетичні збірки, бо сучасні читачі дуже часто їх ігнорують. Вірші я завжди порівнюю з ліками: їх, як пігулки, можна приймати по 1–2–3 тексти зранку, в обід чи ввечері. Поза жартами, поетичні тексти, як своєрідні мантри, покликані налаштувати людину на той чи інший лад, спрямувати в житті й вивести на потрібний шлях. У віршах прихована правда, магія слова і потужні енергетичні посили. Почитайте сучасну поезію Василя Герасим’юка, Петра Мідянки, Олега Короташа, Анни Малігон…

А ще – читайте класиків. Шукайте, хто з авторів близький по духу, хто наповнює, а не вичерпує вас. То й будуть ваші тексти і ваші автори