Re: цензії

- З професійного інтересу я читаю багато сучасної дитячої літератури. Конкретно зараз «закопалася» в чергову порцію американських книжок в малюнках і графічних романів. Також серед останніх «вражень» – графічний роман The Arrival австралійського ілюстратора Shaun Tan – портрети й долі чужинців на фоні міського життя, просто магічна графіка й стильне оформлення. В Україні графічні романи тільки починають публікувати. В Європі, Штатах це величезний і розкішний ринок. До речі, 28 січня в Штатах вручили цьогорічну медаль Кальдекотта (нагорода авторові найкращої ілюстрованої книжки). Лауреатом став Jon Klassen за книжку This Is Not My Hat. Кілька ілюстрацій з неї можна побачити в мережі. Це зразок стильної сучасної книжки в малюнках. В оформленні українських дитячих книжок особливо бракує саме стилю, на мою думку. Елегантності, витриманості, смаку, сучасності. Мова, звісно ж, не про всіх і все без винятку, а про головну тенденцію. Та якщо ви запитаєте видавців, вони вам скажуть, що український читач поки не готовий до іншого. Культура ілюстрації ще має виробитися.

З «дорослого» зараз читаю «Питання Фінклера» Говарда Джейкобсона. Того самого, який, напівжартома назвав себе єврейською Джейн Остен. У романі справді багато гумору й іронії, але вони не такі, як в авторки «Менсфілд-парку». І єврейське питання, звісно, теж є. Специфічна проза: спершу ти довго намагаєшся призвичаїтися до доволі безжального тону прозаїка, а потім просто закохуєшся, і вся маршрутка слухає, як ти хихочеш над букрідером дорогою додому.

- Як обираєте книжки для читання?

- Загалом коло вибору звузилося до сучасної дитячої й підліткової прози та теорії літератури. Читаю також багато культурології, особливо щодо матеріальної культури та культури дитинства різних епох (з останнього читачам порадила б Карин Калверт «Дети в доме: материальная культура раннего детства, 1600-1900» та Марія Маєрчик. «Ритуал і тіло». Перша – це американський контекст, пуританські родини. Друга – український). З «дорослої» літератури банально орієнтуюся на сучасний канон – тексти лауреатів Нобеля, Букера та інших зарубіжних премій. Хоча це, звісно, не оптимальний показник якості. Із сучасної української прози мені подобаються тексти Малярчук і Прохаська, але загалом сучасного українського зараз майже не читаю й намагаюся бути подалі від усього цього нездорового галасу й шалу довкола літератури, який у нас полюбляють.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Авторам дитячої літератури (не тільки початківцям), а також тим, хто хоче присвятити себе дослідженню й критиці дитліт, радила б вивчати сучасний європейський та американський контекст. Теорію й практику. З теорії є чудові вступні речі, узагальнення, збірники матеріалів. Їх усі можна купити в мережі і навіть частково прочитати у вільному доступі. Англійською мовою переважно. Але для більшості молоді з вищою освітою це не є сьогодні проблемою. Я переконана – якби ці речі читалися, вивчалися бодай кількома десятками людей, ми б зробили кілька серйозних кроків вперед. І були б набагато ближче до пристойної теорії й критики дитячої літератури. Ось книжка, з якої можна сміливо починати – збірник Understanding Children´s Literature за редакцією Пітера Ханта (Peter Hunt). Власне, щодо порад, то ми з Оксаною Лущевською, дитячою письменницею, маємо сайт «Казкарка» про сучасну дитячу літературу. Здається, одним з його завдань і стало підказувати, на що з не-українського можна було б звернути увагу авторам, видавцям, перекладачам та дослідникам дитліт. Щоб вчитися, зокрема. І просто – для власного задоволення.