Тарас Шевченко завжди викликатиме інтерес в українців. У ньому сконцентрований «біль і гнів» українців, і кожне покоління намагатиметься відчитати «свого» Шевченка. І хоча зараз теж з’являються різноманітні дослідження про  Шевченка, окремі з яких відзначаються національною премією його ж імені (Леонід Большаков. Быль о Тарасе. В 3-х т., 1994; Володимир Мельниченко. Тарас Шевченко: „Моє перебування в Москві“, «„На славу нашої преславної України“ (Тарас Шевченко і Осип Бодянський)», 2009), найперспективнішими вважаю дослідження Івана Дзюби «Тарас Шевченко», 2005; Василя Пахаренка «Незбагненний апостол», 1999; Лесі Генералюк «Універсалізм Шевченка», 2008. Найперспективнішими в тому плані, що вони ламають стереотипи псевдонародницького сприйняття творчості Тараса Шевченка.

Шкода, звичайно, що не виходять книги з історії питання дослідження життя і творчості Тараса Шевченка. Так і залишається винятковою колективна праця за редакцією Євгена Кирилюка «Шевченкознавство: підсумки і проблеми», видана ще 1975 року. У цій книзі в трьох розділах  розкриті всі етапи дослідження Шевченка: Шевченко в історії критики та літературознавства; Життєвий шлях; Творчість.

Найскладнішим питанням, попри його позірну легкість, залишається біографія письменника. А ще, коли говорити про відтворення всіх деталей біографії. Такого типу праці є непростими і рідкісними. Одна із перших праць цього типу вийшла ще 1911 року, її автором є Осип Маковей і вона присвячена життєвому й творчому шляху Осипа-Юрія Федьковича (перевидана 2005 року). Ще можна назвати працю Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка: Хронологія життя і творчості», вперше видана 1970 року (перевидана 2006 року), львівського бібліографа Мирослава Мороза „Літопис життя і творчості Лесі Українки“ (1992), ним же підготовлений „Літопис життя і творчості Івана Франка“ у 3-х томах (який так і не вийшов), коломийського краєзнавця Івана Білинкевича, який теж підготував свою редакцію «Літопису життя і творчості Івана Франка» (на жаль, ця праця не була видрукована, а сьогодні фактично розікрадена і втрачена). Не обійдений у цьому ряді й Тарас Шевченко. Я не буду згадувати всі дослідження біографії поета, але назву лише дві: Олександр Кониський «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» (1898, 1901; перевидано 1991 року) та В.Анісов, Є.Середа «Літопис життя і творчості Т.Г.Шевченка» (1959). Зараз триває робота над «Енциклопедією Тараса Шевченка», але боюсь, що вона виконується в стереотипних дослідницьких рамцях і не стане проривом в українському шевченкознавстві…

Тому будь-яке звернення до біографії Шевченка з намаганням відтворити цілісну канву його життя, треба вітати і підтримувати. Тим більше, коли таку складну роботу бере на себе письменник.

Олександр Деко, якому оце з грудня 2010 пішов 85-й рік, вже 13 років живе закордоном, спочатку в Німеччині, а з 2005-го року в Ізраїлі. Він є прозаїком (принаймні, один біографічний роман про Віктора Забілу «Солов’ї співають на світанні»,1988 є в моїй бібліотеці), перекладачем і літературознавцем.  З 1997 року Олександр Деко є головним редактором журналу «Соборність», який зараз є основним часописом Спілки український письменників Держави Ізраїль (саме стараннями Олександра Деко така Спілка була створена 2005 року).

В кількох номерах «Соборності» Олександр Деко друкує «Шевченківський календар», в якому розписав життя Тараса Шевченка день за днем по всіх місяцях року. Над «Шевченківським Календарем» Олександр Деко працював впродовж 1994-1998 років, тоді ж Шевченківський лауреат Олесь Лупій написав переднє слово до цього Календаря («Осяяні новим пророком»), яке надруковане у журналі «Соборність», № 1 за 2008 рік. У ньому, на жаль, не йдеться про саму працю, а висловлені добротні «загальники», що стосуються ролі й значення Шевченкового слова для українців.

Вже при підготовці до друку Олександр Деко робить посилання на книгу Івана Дзюби «Тарас Шевченко» (видання 2008 року). Щодо інших джерел, якими користується дослідник, вони усталені й традиційні. Але скрупульозний підхід до датування, з авторськими коментарями (часто публіцистично-патріотичного звучання), спростуваннями невірних фактів, доповненнями, біографічними довідками тощо, – ставить цю працю в ряд потрібних і важливих. Особливо, якби цей «Шевченківський Календар» було видано окремою книгою тут, в Україні, для шкільного, вузівського навчання. Йому б ціни не було.

Зараз друкування «Шевченківського Календаря» доведено Олександром Деко з 1 січня до 15 березня. На це вже пішло 3 роки праці й життя самого дослідника. Тому повторююсь, варто було підтримати ініціативу Олександра Деко й домогтися видання цієї праці в Україні, яка заслуговує нашого пошанування і поваги до виконаної роботи.

Схема укладання Календаря видається простою: дослідник подає всю доступну йому і опрацьовану інформацію за кожний прожитий Шевченком день за роками, які подані в хронологічній послідовності. Наприклад,  дата «25 лютого»: тут фіксуються роки 1814 р., 1844р., 1846 р., 1848 р., 1857 р., 1858 р., 1860 р., 1861 р.  Використовуються найрізноманітніші джерела: записи метричних книг Богословської церкви села Моринці на Черкащині; фрагменти листів до різноманітних адресатів; авторські дати повістей; цитування поетичних і прозових творів Шевченка;  спогади сучасників; «Записки о Южной Руси» Пантелеймона Куліша; довідникову інформацію, подану або за Шевченківським словником, або за «Літописом…» В.Анісова і Є.Середи; цитування часописів того часу тощо…

Звичайно, що попри всю обмеженість доступу до сучасних видань про Тараса Шевченка, біографічна канва відтворена скрупульозно і з фаховим літературознавчим коментарем. Ми не повинні боятися, що це видання неакадемічне, або ж неповне. Чим більше подібного роду видань, в яких додаватимуться штрихи,  деталі біографії, тим ближчими  ми є до створення академічної наукової біографії Тараса Шевченка.

Виходячи з цього розуміння і перспективи наукових завдань, треба визнати, що «Шевченківський Календар» Олександра Деко є важливою й необхідною ланкою цілісного пізнання феномену Тараса Шевченка.