Зазвичай критики намагаються супроводити рецензією появу тієї чи іншої книги, що з´являється на ринку. Однак часом, особливо, коли автор уже відбувся, а його світогляд являє собою досить жорстку конструкцію, не зайве представити автора, як носія певної літературно-філософської концепції, маяка, що випромінює світло певних цінностей.

Не кривлячи душею, можна сказати: світ уявлень Андрія Куркова великий, навіть надзвичайно багатий, його набагато більше, аніж потрібно окремому українцеві (росіянинові) або німецькому бюргерові. Можливо, саме тому Куркова охоче перекладають іншими мовами. Він давно навчився вміло протиставляти метушливому світу мегаполісів досить вишукані ніші мрій, у яких душа Читача здатна не лише відпочивати, але й розглядати для себе якусь спокусливу альтернативу бездомному животінню у квартирах і офісах. Читач давно відкрив для себе волелюбний світ цього письменника, ще в середині 90-х звернувши увагу на його винятковий пацифізм. Дійсно, на противагу авторам брошур-бойовиків, що заполонили ринок, Курков  переконливо й чітко доводив: пальці, що звикли натискати на спусковий гачок автомата, втрачають чутливість при дотику до жінки. Ця антивоєнна філософія пронизує і більш зрілі здобутки письменника: по-моєму, як філософ, Курков  розкривається повністю, коли пише у «Законі равлика» про спалені в чеченській топці душах, дивуючись, що так мало потім попелу залишається від тієї істоти, яка ще вчора була здатна любити й мислити.            

На жаль, Курков  із часом  стає більш передбачуваним і схематичним. Не виключено через те, що чимдалі комерціалізована література стає тим двосічним мечем, що може відітнути все те, що справді має стосунок до вічності. Хтось може заперечити: та що там Курков, вся сучасна проза, від Коельо до Ульбека діє за спрощеними схемами й, майже завжди можна сказати, про що піде мова через 3-4 сторінки! Можливо. Сьогодні, справді  мало хто читає Мережковського або Достоєвського. Можна припустити, що мова нового Набокова-не-педофіла або Буніна-не-оповідача не буде затребувана, а значить, і книги не будуть продаватися. Але ми забули, що головне завдання письменника - дивитися у завтрашній день. Це виходить у сучасників усе рідше, і в Куркова також.  

Ще одне вузьке місце творчості Куркова - жіночі образи. Якщо відверто, їх просто немає. Але, на щастя, від цього не страждає філософія письменника. Набагато гірше в уяві реалістів приживаються фантасмагорії, на кшталт використання пінгвіна на похоронах, або пошук пінгвіна з ризиком для життя в бандитських лігвищах або на чеченській війні. Часом створюється враження, що віртуальність зображення миру для того й випрацьовується, щоб підвести до справді чудових художніх відступів. За них ми і будемо любити цього письменника, що став самобутнім борцем і відкрив нові літературні обрії. І сподіватися, що він подарує ще не одне захоплююче одкровення. Зрештою,  саме на них ґрунтується фундамент щирої творчості.