Наприклад, чому наше життя – немов акордеон, який тягнуть в різні боки всі, кому не лінь, а ми лише співаємо під чужу дудку?

Життя — як акордеон

Один тягне ліворуч (Росія)

Інший — праворуч (США)

І виходить дивна музика

Музика життя

Під яку танцюєш ти

Під яку танцюю я

Під яку танцює світ

Інші люди (країни)

Грають менші ролі

Як пальці

Велика десятка (G10)

Натискає на кнопки

І виходить дивна музика

Музика життя

Під яку танцюєш ти

Під яку танцюю я

Під яку танцює світ

Світ — як акордеон

Який розтягують в різні боки

Але він не рветься

Він безрозмірний

Загалом у «Ламбресках»  Романа Лябиги, звідки процитовано вірша, закладено не менш романтичну метафору, адже назва збірки означає елементи, якими декорують інтер’єр. Натомість автор іноді здатен не лише дійсність прикрасити, а навіть чийсь світогляд відремонтувати або взагалі змінити вашу думку про світ – настільки в його поетиці буяє жага до життя, пошук пригод, захоплення мандрами (автор побував у більше ніж 20 країнах) і філософське ставлення до власних злетів і падінь. 

Коли я сяду у літак,

Коли він здійметься угору,

Я пам’ятатиму, однак,

Повітря чистого Босфору.

Так, у циклі «Записки подорожнього» з цієї збірки привертають увагу небуденні рефлексії справжнього мандрівника у поезіях «Чи бував ти колись у Венеції», «Я загублюсь у жилах Риму», «Художниця зі Стамбула», «Землетрус у Туреччині». Так само філософська лірика життя чекає на читача у розділі «Сліди на воді», який прикрашають такі вірші, як «Закутавшись у плед, читаю книгу», «Мені бракує світла у вікні», «Збережи момент у серці». Розділ «Історії поміж цеглою» - про наше сьогодення, в якому поет живе, кохає і рефлексує у поезіях «Дещо з воєнних років ХХІ століття», «Люди з кам’яними лицями», «Бідність — це знак, що конче потрібні зміни», «Молодь сучасна не знає кордонів». Так само суголосні переживанням за день сьогоднішній вірші циклу «Шрами, що їх ракети лишили», в якому гнівні заклики у «Написі на стіні кремля», геополітична сатира у вищеподаному «Житті — як акордеоні»  та феноменальний зонг в стилі Бертольда Брехта «Розворушімо вулик спогадів сторічних», з яким автор міг би перемогти у будь-якому поетичному слемі:

Розворушімо вулик спогадів сторічних,

топографічних, цьогорічних і новорічних,

зустрічних, пересічних і непересічних,

середньовічних, міфічних і порнографічних,

кількахвилинних, недовговічних і вічних,

специфічних, термінологічних і патологічних,

магічних, логічних і психологічних,

публічних, комічних та кристалічних,

ритмічних, космічних і анемічних,

хронічних, механічних і навіть циклічних,

тропічних, епічних і гігієнічних,

ґречних, недоречних і сердечних,

хаотичних, екзотичних і наркотичних,

романтичних, скептичних і навіть галактичних...

Розворушімо вулик спогадів сторічних!

Несподівані, але завжди актуальні роздуми автора про божественне у нашому матеріалістичному світі, якими він ділиться з читачем у розділі «Римське Євангеліє». В якому – «Нагірне чудо», «Молитва й німб» і правічне питання, що хвилює кожного, і що не залишає байдужим: «Господи, де Ти в спотворенім світі?»

Та попри миролюбність деяких мотивів цієї збірки, у ній, тим не  менш, час від час спалахує войовничий дух, який не заглушити ані згаданим сиренами, гарматами і розмовами «на злобу дня». А «Запис на стіні кремля» варто закарбувати, як мотто українського буття:

Третя війна за сто літ

Третій політ джмеля

Треба про це написати

Кровʼю на стінах кремля!

Третя війна за сто літ

Втретє послав корабля

Треба про це написати

Кровʼю на стінах кремля!

І Херсон, і Донбас, і Крим

То є наша свята земля

Треба про це написати

Кровʼю на стінах кремля!

Україна — це наша країна

Україна — це наша земля!

Треба про це написати

Кровʼю на стінах кремля!

Не менша палка, страдницька і напружена нота бринить у любовному циклі «Ча-ча-ча в театрі життя», де чимало ліричних композицій, які цілком могли би стати піснями. 

Нехай буде кава, головне, що рання.

Нехай буде вечір, головне — признання.

Нехай буде дощ, головне, що разом.

І дарма, що музику він називає джазом.

Головне, щоб грати цю музику не під чужий баян, як було сказано.

Роман Лябига. Ламбрески. - Брустури : Дискурсус, 2024. - 188 с.