У відеоблозі «Ділюсь прочитаним», що на платформі Youtube, нещодавно розповідала про неординарну і яскраву книгу в сучасній українській літературі – «Буг» Ігоря Павлюка.

Роман написаний у 2007-му році, а я є власницею примірника книги, яка видана у 2020-му році...і відразу розкрию секрети – автор ще тоді передбачив, що в Україні буде війна. Звідси походить й уся та печаль, якою просякнутий чи не кожен рядок тексту, але про це трохи згодом.

Досі була знайома із творчістю Ігоря Павлюка-поета, тож відповідно було цікаво зрозуміти автора і як прозаїка. Особисто для мене він зумів доволі вдало поєднати історію, філософію, поезію і навіть антиутопію – рідкісне явище як для вітчизняної літератури.

Передусім варто зауважити, що книга розповідає про школярів, які у 1950-х роках намагалися створити підпільну організацію під назвою МОН (Молодіжна організація націоналістів)для боротьби з радянською владою. Події відбувалися насправді, спогадами про них поділився з автором очевидець і безпосередній їхній учасник. Хоча варто зауважити, що аж таких протизаконних дій ці тоді ще дітлахи не вчиняли, писали вірші про любов до України, декламували їх, спілкувалися, до конкретних акцій, як то напад чи зберігання зброї з патронами (що саме їм і «приписали»), не вдавалися.

Ігор Павлюк знайомить нас із подальшою долею цих юних сміливців і більше того – зі щедрістю, що межує зі співчуттям, дозволяє їм брати участь у «сучасних» воєнних діях.

Автор поєднує розповідь про МОН, про те, як жилося українцям на Поліссі у 1950-х роках, з Україною, датованою приблизно 2007-им роком. У сучасному зрізі ми зустрічаємо колишнього військового пілота Бориса Брика, який намагається знайти себе, та поета Андрія Наюка, чиї вірші і вміщені на сторінках цієї книги, – вірші проникливі, інколи суворі, інколи аж «тягучі», що надовго лишають по собі післясмак. А тому ми змушені читати книгу із відчуттям попередніх поетичних рядків, що створюють особливий підтекст для подальшого розвитку сюжету та роздумів автора.

Роман «Буг» пронизаний печаллю – і вона у всьому: у зображених краєвидах, у світовідчутті головних героїв, у філософських поглядах, які автор помістив у свій текст.

Ігор Павлюк називає людство паразитом, і хоча вважаю, що ці думки уже нікому не є новими, але в 2007 році, коли роман створювали, − так, можливо, і було... Автор переконливо і, головне, доречно обґрунтовує, чому вважає саме так.

Війна, що розгорілася на останніх сторінках цього роману, є не лише вказівкою, що на території України будуть активні воєнні дії, не лише є авторським передчуттям, на мою думку, вона є зображенням, символом інформаційної війни у світі.

У книзі вказується, що війна ведеться в небі, тобто є невидимою для загальної маси жителів, так само інформаційна війна теж є непомітною, ведеться за допомогою інформаційних технологій – майже що у Небі свідомості і підсвідомості.

Ще одне прочитання – війна в душі людини, коли кожен намагається себе зрозуміти, знайти себе, саме це ми можемо спостерігати на прикладі головних героїв – Бориса Брика, Андрія Наюка, дослідниці Світлани Лозко. Щодо згаданої героїні, то саме з її допомогою автор вводить у текст образ Золотої Рибки, яка мала би здійснювати бажання, але через людську байдужість та ненаситність так цього і не зробила, хоча могла. І, власне, автор не приховує вказівок на казку про Золоту Рибку, та й загалом роман «Буг» містить чимало натяків, символів та алюзій – велике поле для дослідників та антропологів.

Книга не має розгалуженого сюжету з карколомними поворотами, на які останнім часом, щоб втримати читача, роблять акцент у сучасній українській літературі, однак на сторінках роману вистачає всього, зокрема, пострілів, впереміш із поезією, бійок та еротичних сцен.

Як на мене, роман «Буг» потрібно читати неодноразово, можна навіть ворожити на його сторінках, як це роблять на віршах Андрія Наюка закохані Борис Брик та Світлана Лозко.

Усі, хто любить неординарне поєднання філософії, поезії та історії, знайдуть щось особливе у цій книзі, щось своє, так, як кожен віднаходить у знайомих до болю українських краєвидах глибокий сенс і розуміння повноти життя.