Re: цензії

Класики "під мікроскопом". Суспільство "у розрізі"
17.10.2020|Роман Ткаченко, Київ
Максими Юрія Камаєва
16.10.2020|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Розмисли про нові книжки Богдана Дячишина
Без мундиру
12.10.2020|Валентина Семеняк, письменниця
Роман «Картка Марії» з небесної книжкової полички : у точці перетину Світла
06.10.2020|Ігор Зіньчук
Світло любові
06.10.2020|Дмитро Дроздовський
«цілуватися словами як із птахом вільний птах»
05.10.2020|Валентина Семеняк, письменниця
Писати для дітей – праця, яка потребує особливого стану душі
02.10.2020|Микола Калюжний, Київ
Паралелі збігаються
30.09.2020|Ніна Овсієнко
Книжка гумору Ніни Корець

Re:цензії

17.07.2020|13:35|Віктор Вербич

«Радості диво, таїнства проблиск», або «Нескінченний берег любові» Броніслави Волкової

Волкова Броніслава.Vitr na kolenou/Вітер на колінах: вибр. поезії / Броніслава Волкова; пер. з чеськ. Миколи Мартинюка. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2019. –124 с.

По-своєму закономірно й справедливо, що двомовна книга Броніслави Волкової прийшла до українського читача на Волині, де досі з особливим пієтетом ставляться до чеської культури та її  слідів її осередків у кількох селах і містечках. Принагідно   у цьому контексті також пригадаймо, що  уродженець  волинського Купичева поет Йозеф Томанек (Томан)  навіть видав українською свою збірку «Квіти гніву», написану впродовж 1939 – 1943 років. Зрештою, навіть   християнство на значну частину краю  (включаючи Ладомир, що після завоювання київським князем, стане  -Володимиром, і Лучеськ-Луцьк) прийшло  на Волинь, яка. задовго   до Володимирового хрещення Руси-України, перебувала  під духовною опікою Великоморавської архієпархії. А торкаючись літературної проблематики, пригадаймо, що  Олександр Олесь, однин із найглибинніших українських ліриків, після краху перших українських визвольних змагань  ХХ сторіччя жив і творив у Чехії.

Зрештою, аналогій можна віднайти більш,   ніж достатньо. Як у загальноукраїнському, так і у регіонально волинському контекстах.  Але наразі  повернімося   до чесько-української білінгви «Vítr na kolenou/Вітер на колінах» –  книги вибраного з декількох ліричних збірок і нових віршів Броніслави Волкової, яку  називають «одним з видатних чеських голосів останніх десятиліть».

Її поезія – щемливо-зворушливе подивування світом з берега ріки невмолимо-неспинного часоплину. Констатуючи, що «дні скупчуються  і пливуть один за одним без ваги – занурені в сон без кінця. Ми пливемо в обіймах тільки часу, звучимо в безмежних ночах, які нас не стосуються і нас не бачать, не чують («Утома танцю), в іншому верлібрі апелює суто до себе: «Я здіймаюсь у неозорість  і вирушаю в несподівані мандри до непередбаченених місць, де маленькі пломінці любові  підтримують мене в житті, коли занепадаю духом…Я тільки Боже творіння – дитятко – мрія» («Я літаю,  як птах, без міцних точок опори»). А відтак, осягаючи буття  крізь призму судженої миттєвості, зізнається:

Тиша і божественне омивання

наповнює мене манною раю – невагомою,

без меж, без відгомону.

Її поетичний світ – зазвичай прозоро-світлий, без стогону нарікань, образ, інвектив. Він, згусток вибуху метафор, - водночас легкий, доступний довірливою сповідальністю  та повсякчасним  відчуттям  непроминальності таїни, дарованого дива.  Адже, попри фатумне вплітання в правікову тишу кожного життєвого шляху, «благословенна ріка оточує нас» («Нескінченний берег любові»). Оскільки «ласкаве світло украло вже біль, і ліки подає навдивовижу й далі осліплим очам, оглухлим рівнинам. Залиті любов’ю, розмиті ранком, розплавимо межі розпізнання» («Літо спливло додолу в прірву зору»).

Порівнюючи  оригінальні тексти Броніслави Волкової  та їх українську інтерпретацію Миколою  Мартинюком,  укотре переконуєшся, наскільки близькі, зріднені обидві  мовні стихії. А водночас усвідомлюєш, чому поетка не могла не повернутися  на Батьківщину зі США, де мала комфортні життєві умови, визнання  як учений (професор славістики та богемістики  Індіанського університету в Блумінгтоні) та літератор (вона й досі належить як до американського, так і до чеського ПЕН-клубу). Адже Чехія – її духовне  джерело, яке дає силу та натхнення бути й творити, тут навіть «тиша, насичена всім» («Колись»).

124-сторінковий «Вітер на колінах» дає шанс читачеві відстежити  творчу еволюцію поетки. Ця  ошатна книга – дбайливо «відсіяне» вибране,  що репрезентує верлібри Броніслави Волкової зі збірок «Шифровки у вушка піни»,  «Дім у вогні», «Повернення   без каблуків»,  «Деяка відсутність»,  «Ранимість землі», «Глухоніма долоня», «Метаморфози», «Входження до світла», «Із тьми народжена», «І пити будем з колодязів солодководих», «Бути деревом, яке співає», а також нові вірші. Принагідно зауважимо, що в Україні поетка й раніше вже мала шанувальників свого таланту, оскільки   в «Твердині» 2014 року побачила світ її збірка «Неприналежність» (переклад Віктора Мельника).

Тож, поза сумнівом,  «Вітер на колінах» (респект і поетові-перекладачеві, і літературному та художньому  редакторам!)  - подарунок для  тих, кому до снаги йти  на зустріч із «подорожнім радості, яка, немов сонце, сходить» («Я йду»). Після мандрів («У твої вулиці, любове, входжу», «Мандрую світом») у глибинах і космосі цього художнього світу, де правікова екзистенційна туга стає піснею любовного подивування, «може легко змінитися смуток в радості диво, в таїнства проблиск» («Падіння в терни враз може стати»). До речі, книга дає можливість відчути і багатогранність обдарування авторки: в оформленні  книги використано колажі Броніслави Волкової. До слова, нагадаємо, що вона  також займається семіотикою і є авторкою книг і статей  (чеською та англійською) з типології емотивних значень і знаків, аналізу поетичної мови, гендеру, еміграції.

Та саме поезія – найнадійніший духовний прихисток Броніслави Волкової. Їй дано здатність, наче в первозданну язичницьку епоху,  чути, як «ставши на коліна, вітер за вікном  співає свою пісню сонцю» («Ставши на коліна»),  бачити , коли «привиди  зрадливих ліхтарів дорожніх  згубили день» («Я йду»), зі щемом сердечним переконуватися, що «щастя приходить, коли двоє – одне й те ж» («Мудрість»), чесно-відчайдушно зважуватися на запитання без відповіді, «чому ми не свої» («Жити в тиші і чути»).

Слово мисткині – об’ємно-глибинне, вистраждано-довірливе, нерідко на семантичній межі між «так» і «ні». Тому її тексти – зазвичай лаконічні, де немає жодної зайвини-прикраси, де промовляє ВСЕ.  Тож і закономірно, що вслід за своєї ліричною героїнею пані Броніслава може зізнаватися:

З’являюсь тим,  хто знов незмінно омиває

душу

болем і хто жадає

горіти, розпалювати («Я ангел-співаю-супроводжу»).  А водночас, не оминаючи намагання осягнути сутність власної земної місії, спроможна констатувати: «Пишу в небеса тут, унизу» (Я дикий подих загнаного звіра»). Саме слово для поетки – її шлях і до  Всевишнього, і до читача, й, зрештою, до себе.  Її поезія при цьому  аж ніяк не  суто художньо-метафорична  ілюстрація прожитого та пережитого, це радше сфокусований погляд інтуїтивного,  нерозтраченого, незнищенного чуття без показової екзальтації та награності.

Броніслава Волкова, як і більшість чеських поетів, уже не вдається до римованої силабо-тоніки.  Для її художнього мислення найбільш суголосним виявляється, як уже вище згадувалося, верлібр. Тож мисткині не доводиться бути бранкою комплексу, про який мовив у вірші   «Поет та інші ремесла» її співвітчизник, Нобелівський лауреат Ярослав Сайферт (цитуємо за перекладом Івана Прокоф’єва):  
Поет?.. Як патефон
за всіх одмін
одне й те саме
квилить він. 
Несміла рима, мов пташа,
«любов» і «кров», «морози – грози»,
ось і сидить він без гроша,
і в борг бере – в полоні прози.
 
У Броніслави Волкової – свій і художньо-стилістичний, й життєвий вибір. Якщо зацитований нобеліант зміг творити після 1968-го, залишаючись у вдруге окупованій  комуно-російською імперією   Батьківщині,  то вона (як і Мілан Кундера) обрала шлях еміграції, що не могло не відобразитися на специфіці  творчості, на персональному художньому досвіді з апеляцію до загальнолюдських сутнісних факторів. Правда, на відміну від автора «Нестерпної легкості буття», поетка (ще раз наголосимо) зважилася таки провернутися до рідної Праги, щоб  і по-новому відчути, побачити (та втілити в поетичному слові) свій час і свій шлях. Адже саме тут, у  краї, де все «найрідніше-рідне» (перефразуємо Лесю Українку) Броніслава Волкова має свого   читача. Того, якому чужий показовий пафос. Того, хто  знає ціну всамітненню, тиші. І, звісно, слову, що стає рятівним ковтком небесного. Оскільки, як зауважує  сучасний  чеський  поет Іван Верніш, «активний читач є співтворцем – я б сказав, головним співтворцем – безумовно, він щонайменше так само важливий, як і той, хто вірш склав і називає себе поетом».

Тому, радіючи, що Броніслава Волкова  з «Вітром на колінах» вписується  і в український  літературний  процес,  подякуймо їй за талановите  слово, що долає кордони та зцілює тих, кого пощастило з ним не розминутися. І побажаймо їй, як  зауважує у вірші «Коли заходжу в підлісся»  сама мисткиня,  йти «назустріч дорогам сяйливим, блискучим, наповненим любов’ю, випущеним, як птах із гнізда, гарячим, пропахлим од звучного буття, дорогам, які прискорюють наш пульс, дорогам, які обіцяють нам звучання». 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери