Щоб із біомаси вийшла Людина, яка залишить слід в історії країни і світу, Доля надсилає їй складні випробування.

Душа Поета страждає від нерозділеного болю, всепрощення, любові, зневіри, готовності до сприйняття будь-якої реальності. Аби з-під пера генія вийшли досконалі римовані рядки, просякнуті високим смислом і тугою за тим, що вже відбулося, і що тільки станеться, – людина має загартуватися у життєвих негараздах. Тільки так вона розділить добро і зло, побачить «золоту середину» і зможе віднайти власну формулу щастя.

Саме так і сталося з Ігорем Павлюком.

Образність – це те, що чіпляє читача

Є люди, які називають себе поетами, але при цьому просто граються з римами і словами, не виплескуючи через них свій душевний біль, муку, втому. Здається, це у них не виходить через те, що вони по-справжньому не страждали. Але у Ігоря Павлюка все інакше: він любить до голосу крові, росте до Бога, і пише вірші такі, як ліки. Їх хочеться читати щораз більше, аби безкінечно отримувати насолоду.

Образи-персоніфікації, які часто зустрічаємо у творчості поета – це вовки, чортенята, мавки, Бог... бабуся і дідусь, мама, батько, кохані жінки й пересічні громадяни. У Павлюка вся лірика – про життя. Вона – ніби повноцінний художній фільм, прокручується перед очима завдяки майстерно підібраним словам.

Я вірші шановного Ігоря у «Перевізнику мрій» – бачу.

Не чую, не читаю, – а саме бачу, дивлюся в них. 

Вони мені рідні настільки, наче то я сама побувала у всіх описаних станах, ризикувала разом з поетом і молилася за власне щастя. Стають рідними корчмівські повії, які органічно вплітаються у життєві сюжети Поета, у якого не душа, а роз’ятрене полум’я. Вона – як Всесвіт, із нездоланною силою усіх чотирьох стихій. 

Майстер вміє точно передавати душевні стани

Знаєте, я би ввела у школах спеціальний предмет, на якому б викладачі мали розповідати дітям на прикладі поезій Ігоря Павлюка, що значить – писати бездоганно. Ви тільки вслухайтеся в ці рядки, вдивіться в них: 

Он моя дорога – наче вітка,

Зламана по яблуку якраз.

Готика старезної тополі.

Грому зойк на другій ноті «до»...

Осінь – це коли відходить мама,

А приходять вірші без рядка...

Осінь – це розмова із собою

Про старі бабусині казки.

Скільки тут смислу всього у кількох словах!

Які глибокі думки!

Поєднуються філософія, вічність і любов.

«Вживати за призначенням лікаря»

Поезію Павлюка не можна назвати легкою. 

«Перевізник мрій» читається на одному диханні, але несе в собі настільки потужну енергетику, що вірші треба «вживати за призначенням лікаря»: по одному-два – для корекції свого психологічного стану.

Якщо напитися тієї енергетики ущерть, по вінця – серце читача може не витримати одразу стільки болю і любові автора. Кожен вірш – це окремий життєвий період, і випити залпом все життя поета можуть тільки надзвичайно сильні особистості.

Рекомендація: смакувати

Поезія Ігоря Павлюка – то не молоде вино, а вистояне.

За таке вино поціновувачі ладні віддати купу грошей! Хотілось би, щоби це розуміли у нашій державі.

Якщо презентувати Україну на міжнародній арені – то тільки таким чином, через поезії Ігоря Павлюка!

Раджу всім перечитати «Перевізника мрій»!

Це книга для тих станів, коли щемить серце, а душа розливається, як річка навесні. Смакуйте цю поезію, запам’ятовуйте кожен рядок!

Згадуйте вірші Ігоря Павлюка перед молитвою.

Адже таке високе слово заслуговує бути почутим. Воно лікує душевні рани і сурмить на весь Всесвіт про те, що саме в Україні живе Поет, який уже за життя заслуговує на те, щоб стати Легендою!..