Павлюк Ігор. Перевізник мрій: Книга лірики. – Харків: Майдан, 2019. – 352 с.
Щоб із біомаси вийшла Людина, яка залишить слід в історії країни і світу, Доля надсилає їй складні випробування.
Душа Поета страждає від нерозділеного болю, всепрощення, любові, зневіри, готовності до сприйняття будь-якої реальності. Аби з-під пера генія вийшли досконалі римовані рядки, просякнуті високим смислом і тугою за тим, що вже відбулося, і що тільки станеться, – людина має загартуватися у життєвих негараздах. Тільки так вона розділить добро і зло, побачить «золоту середину» і зможе віднайти власну формулу щастя.
Саме так і сталося з Ігорем Павлюком.
Образність – це те, що чіпляє читача
Є люди, які називають себе поетами, але при цьому просто граються з римами і словами, не виплескуючи через них свій душевний біль, муку, втому. Здається, це у них не виходить через те, що вони по-справжньому не страждали. Але у Ігоря Павлюка все інакше: він любить до голосу крові, росте до Бога, і пише вірші такі, як ліки. Їх хочеться читати щораз більше, аби безкінечно отримувати насолоду.
Образи-персоніфікації, які часто зустрічаємо у творчості поета – це вовки, чортенята, мавки, Бог... бабуся і дідусь, мама, батько, кохані жінки й пересічні громадяни. У Павлюка вся лірика – про життя. Вона – ніби повноцінний художній фільм, прокручується перед очима завдяки майстерно підібраним словам.
Я вірші шановного Ігоря у «Перевізнику мрій» – бачу.
Не чую, не читаю, – а саме бачу, дивлюся в них.
Вони мені рідні настільки, наче то я сама побувала у всіх описаних станах, ризикувала разом з поетом і молилася за власне щастя. Стають рідними корчмівські повії, які органічно вплітаються у життєві сюжети Поета, у якого не душа, а роз’ятрене полум’я. Вона – як Всесвіт, із нездоланною силою усіх чотирьох стихій.
Майстер вміє точно передавати душевні стани
Знаєте, я би ввела у школах спеціальний предмет, на якому б викладачі мали розповідати дітям на прикладі поезій Ігоря Павлюка, що значить – писати бездоганно. Ви тільки вслухайтеся в ці рядки, вдивіться в них:
Он моя дорога – наче вітка,
Зламана по яблуку якраз.
Готика старезної тополі.
Грому зойк на другій ноті «до»...
Осінь – це коли відходить мама,
А приходять вірші без рядка...
Осінь – це розмова із собою
Про старі бабусині казки.
Скільки тут смислу всього у кількох словах!
Які глибокі думки!
Поєднуються філософія, вічність і любов.
«Вживати за призначенням лікаря»
Поезію Павлюка не можна назвати легкою.
«Перевізник мрій» читається на одному диханні, але несе в собі настільки потужну енергетику, що вірші треба «вживати за призначенням лікаря»: по одному-два – для корекції свого психологічного стану.
Якщо напитися тієї енергетики ущерть, по вінця – серце читача може не витримати одразу стільки болю і любові автора. Кожен вірш – це окремий життєвий період, і випити залпом все життя поета можуть тільки надзвичайно сильні особистості.
Рекомендація: смакувати
Поезія Ігоря Павлюка – то не молоде вино, а вистояне.
За таке вино поціновувачі ладні віддати купу грошей! Хотілось би, щоби це розуміли у нашій державі.
Якщо презентувати Україну на міжнародній арені – то тільки таким чином, через поезії Ігоря Павлюка!
Раджу всім перечитати «Перевізника мрій»!
Це книга для тих станів, коли щемить серце, а душа розливається, як річка навесні. Смакуйте цю поезію, запам’ятовуйте кожен рядок!
Згадуйте вірші Ігоря Павлюка перед молитвою.
Адже таке високе слово заслуговує бути почутим. Воно лікує душевні рани і сурмить на весь Всесвіт про те, що саме в Україні живе Поет, який уже за життя заслуговує на те, щоб стати Легендою!..
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2019/06/05/085454.html
|
