Re: цензії
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
- 14.11.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоРозворушімо вулик
- 11.11.2024|Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти«Але ми є! І Україні бути!»
- 11.11.2024|Ігор Фарина, член НСПУПобачило серце сучасніть через минуле
- 10.11.2024|Віктор ВербичСвіт, зітканий з непроминального світла
- 10.11.2024|Євгенія ЮрченкоІ дивитися в приціл сльози планета
Видавничі новинки
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
Re:цензії
Обмілілі річки минулого
Фіцич Н. Культ предків. Нетуристичні звичаї України / Наталка Фіцич ; фото Р. Амульхамедова, А. Павлиніва, С. Цимбала. — Харків : Фоліо, 2017. — 170 с.
Неквапливою водою вогняним лататтям пливуть віночки зі свічками, дівочими руками вбрані. А з пагорбів навколишніх вночі видно лишень, як вогники ці один одного наздоганяють, один одного торкаються – чийсь гасне, чийсь яскравішає, і всі прагнуть якогось берега, хто швидше, а хто повільніше. І ще місяць купається поміж них, а десь вдалині чути співи й сміх. Зустрічали таке?
Кажуть, кожна річ потрапляє до рук людини не випадково. І книга теж знаходить свого читача в час і в місці найбільшої потреби. Для мене «Культ предків» став такою книгою: продовжив ревне знайомство з обрядовими традиціями українців, яке почалося бозна-скільки років тому з робіт Якова Головацького. «Культ предків» – це така собі збірка репортажів із місця подій. А місце подій – то ціла Україна. Уявити важко, скільки витрачено бензину і проведено ночей у дорозі, та ця робота обов’язково відгукнеться вдячністю читачів.
Знімально-дослідницька група протягом року побувала в різних куточках України: на Київщині, Житомирщині, Полтавщині, Рівненщині, Чернігівщині, Львівщині, Закарпатті, Вінниччині, Миколаївщині, Черкащині й навіть на Луганщині та в зоні примусового відселення внаслідок аварії на ЧАЕС. І часом ця подорож відбувалася в послідовності «крайній захід – крайній схід – крайній захід», бо вже так склалося, що обряди не проводили у «збирачів легенд» прямо на шляху й за визначеною черговістю. Із кожною сторінкою сподівалася, що промайне знайома назва якогось села, де живуть родичі-друзі – так цікавіше читати. Не цього разу.
Приїхали, побачили, почули, занотували – такий формат видання. І все це за участю професійних фотографів, культуролога й журналістки, із якими читач дистанційно проводить народні свята від березневої Масниці до лютневого Стрітення. За винятком занадто сентиментальної, на мою думку, передмови, загалом текст лаконічний, націлений тільки на важливі подробиці. Щоби не втомлювалися читацькі очі, сторінки рясніють фотографіями, рецептами традиційних святкових страв і прикметами. «Культ предків» містить ще один приємний сюрприз: кілька десятків відеофайлів, прикріплених до сторінок QR-кодами. Можете читати, можете дивитися, а можете зробити з книжки мапу і проїхатися самі отими місцями.
Цим претензійним проектом автори-збирачі лише за краєчок піднімають простирадло, що під ним поховано культ наших предків. Така собі демоверсія обмілілого минулого: чи знали ви про це? а про це? а ще ось про це? А далі, шановні читачі, самі: стежте, копайте, відтворюйте. І тут аж просяться на цитування слова пані Ліни Костенко:
І хто вони? А ми хто? Хто ми? Хто ми?!
Хто наші предки? Прийшлі? Автохтони?
Так, осучаснені традиції дуже не схожі на давні, у книжках описані. Мені особисто вони нагадують обмілілі річки – схили колишніх річищ стали схилами пагорбів, їх полюбила травиця та пообсідали хатки, а десь там, унизу, виблискує струмочок давньої повноводної правди. І що станеться, як раптом річка знов обійме свої береги? Може, «виродження» традицій і є незворотними, але природними змінами? Чиїсь звички стали нашими традиціями – наші звички стануть традиціями чиїмись. Не докоряйте нам, тіні забутих предків.
Тепер вивчаємо рідні традиції, мов чужинні. Якось один мій знайомий книгар запитав: «Що цікавого може бути в слов’янських традиціях?». І був щирим, тому не образилася. По-справжньому гірко стає, коли сучасне письменство пропонує історичні романи, у яких українські сільські дівчата поводять себе, як панянки з турецьких серіалів, а в карпатських лісах блукають примари єгипетських богів. І запитання проситься вже до видавців: ви що коїте?
На сторінках «Культу предків» молодятам шиє вінки жінка зі щасливим шлюбом, вертепують по хатах молоді «воїни», удовині сльози руйнують чиїсь життя, а незаміжньою дівчиною бути небезпечно – певної ночі можуть вкрасти ворота. Також можна побачити справжні бортні із живими бджолами і традиційний самогонний «завод» – кому що до вподоби. До книжки доведеться повертатися, аби приготувати якусь смакоту чи застосувати бабусину пораду.
Як читач сподіваюся, що цей проект не став одноразовим і амбіцій автора достатньо для продовження. Бо багато традицій, звичок і обрядів лишилися поза увагою збирачів. Якщо вже взялися – не зупиняйтеся.
Виходжу на батьківську вулицю. Гарненькі осучаснені будиночки із металевими дахами, у яких уже не звити птахам гнізд. Ще гарніші сніжинки у світлі самотнього дорожнього ліхтаря. Знаю, мабуть, двох-трьох сусідів. Тихо – аж ввижається, що ось-ось з-за рогу вийде юрба галасливої і святково вбраної молоді… Але таки тихо. Чи будуть колись ще на цій вулиці справжні традиційні різдвяні свята?
Коментарі
Останні події
- 21.11.2024|18:39Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
- 19.11.2024|10:42Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
- 19.11.2024|10:38Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
- 11.11.2024|19:2715 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
- 11.11.2024|19:20Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 11.11.2024|11:21“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
- 09.11.2024|16:29«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
- 09.11.2024|16:23Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
- 09.11.2024|11:29У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
- 08.11.2024|14:23Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року