Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
Re:цензії
У кожного своя Норвегія, або Роздуми після прочитання роману Кріса Тведта «Той, хто вбиває»
Кріс Тведт. Той, хто вбиває. Пер. з норвезької Наталії Іваничук. — К. : Нора-Друк, 2017. — 384 с. — серія «Морок».
Той, кому пощастило побувати у цій суворій північній землі, як на мене, вже ніколи не зможе залишатися байдужим до неї. Мені поталанило, і країна ця ввійшла до моєї душі та залишилася там назавжди. Той же, хто не бачив Норвегії, здатен відчути її тяглий, ледь тужливий присмак і ритм, прочитавши книжки її найкращих письменників.
Одну з саме таких я щойно дочитав. Це новий роман Кріса Тведта «Той, хто вбиває», що побачив світ у видавництві «Нора-друк». Не розчарував. Зізнаюсь одразу у своїй самовпевненості, бо десь у середині оповіді я був певен, що знаю, хто саме скоїв злочин, і це дуже тішило моє еґо. Помилився... потім помилився ще раз і ще раз. Бо читав книжку, написану майстром.
Із Крісом Тведтом я познайомився у Ліллєґамері, на Норвезькому літературному фестивалі, чудовому святі, що становить справжню культурну подію в масштабах всієї країни. Там, на семінарі для видавців, він познайомив нас зі своєю новою книжкою, не цією, попередньою, яка наразі вже видана тою самою «Норою-друк». Коли письменник раптом замовк на півслові, відповіддю на шал запитань стала його прихована посмішка і слова: «Так вам же ж буде не цікаво читати, якщо я скажу більше, ще й, може, видавати не захочеться...» Проте все ж трохи прохопився, може, й не бажаючи того, тим самим іще більше підігрівши очікування. Саме таким, розумним, інтелігентним, сповненим внутрішнього потягу до справедливості та бажання дійти до суті, я й бачу альтер-еґо автора, головного героя низки його творів адвоката Мікаеля Бренне.
Книжки Тведта існують у кількох вимірах. Безумовно, сам сюжет. Небагато кому вдається так закрутити сюжетні лінії, не втративши ритму і напруження аж до самого кінця. Проте власне для мене унікальне не це. Суто кримінальна частина – розслідування, стосунки з поліцією, суд – це один вимір, і той, кому цікавий лише він, не буде ошуканим. Для мене ж важливіше, як весь цей зріз життя впливає на самого головного героя, його думки, переживання, сам спосіб існування, – так майстерно описати порухи душі та зміни світогляду здатен далеко не кожний романіст. У «Тому, хто вбиває» перед нами постає зовсім інший Бренне, не такий, як у попередніх історіях, сповнений життєвого досвіду, розчарування, трохи стомлений і роздумливий. Проте відбувається таке, що пов’язане особисто з ним, з його старим-новим коханням, пристрастю. І усе це дивним чином перетинається з його приватним життям, професійними нормами і адвокатською практикою. І як людина чесна він змушений працювати і вести власне розслідування завжди на межі – межі етики, межі вплутанності, межі здорового глузду. І звідки лишень беруться сили і запал?.. Це не такий собі картонний персонаж, це справжня, жива людина, якій співчуваєш і за яку непокоїшся.
І ще – Норвегія. Я не був у Берґені, проте, читаючи роман, неначе побував у цьому місті, відчув його із середини, як мені колись поталанило під час відвідин відчути Осло. І ця магія перевтілення відбувається завдяки лише декільком штрихам, ліченим словам, без наявності розлогих описів і відступів.
Звичайно, треба віддати шану чудовому перекладові пані Наталії Іваничук, яка, як завжди, вміє донести до українського читача те, що сказав автор, і навіть те, що він приховав.
І ще – я щиро заздрю людині, яка не читала «Того, хто вбиває», адже я вже перегорнув останню сторінку, а в неї все ще попереду.
Коментарі
Останні події
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»
- 22.04.2024|15:36У столичному «Комфорт Тауні» відкривається нова «Книгарня Є»
- 22.04.2024|15:15110 тонн макулатури російських і радянських книжок обміняли на два пікапи для ЗСУ
- 21.04.2024|14:39Восени побачить світ роман Степана Процюка про Євгена Чикаленка
- 21.04.2024|14:36У ВСЛ вийде підліткове фентезі Джордана Ліса «Шептосвітичі»
- 19.04.2024|19:24"Бородатий Тамарин" готує до друку книжку Роберта Пíрі "Північний полюс"
- 19.04.2024|18:17Галину Крук номіновано на Griffin Poetry Prize