Чергова книга у книгарні, (як би це тавтологічно не звучало), була саме тією, яка заповнила рівно одну полицю у книгарні. Тепер з легкістю можна прийти до книгарні та зробити селфі на фоні книг Макса Кідрука та умовно написати під фото «#біля полиці Кідрука». Хто знайомий із його творчістю, той точно має у своїй мікробібліотеці вдома більше, як одну книгу. Особливість книг М.Кідрука проста: читабельний шрифт і сторінки, ніжна і водночас яскрава обкладинка, «до біса» цікавий сюжет, (якщо ви розумієте до чого тут ця українська нейтральна лексика).

Найцікавішим є те, що Макс Кідрук відомий усім, кого цікавить справді якісна література, а у літературних спілках він є навіть непомічений. Було б чудово, якщо би він там не був, адже і у політиці вже пробував засвітитися, балотуючись у далекому 2012-му році у депутати. Ну не може чудовий письменник бути політиком. Хіба прикрий досвід І.Франка, В.Винниченка, І.Драча, Д.Павличка, С.Пушика нічого не вчить? Письменник має знати своє місце, адже політика знищить у творця людину. А чому не варто Кідрукові лізти до Спілки письменників? Він зникне, як письменник, який те і робитиме, що відвідуватиме нудні для нього не його зустрічі-презентації, мало продовжуватиме пізнавати світ та знайомити читача із враженнями, які сам пережив. Кідрук тоді буде вже не той.

Останньою на цей рік книгою М.Кідрука став черговий технотрилер «Не озирайся і мовчи». Трейлер до книги заворожує: «Уявіть, що на Землі існує місце, яке ніби застигло в часі. Місце, здатне сховати будь-кого, хто прагне втекти від реальності.  І уявіть, що для того, аби туди потрапити, достатньо не озиратися й мовчати. Проблема лише, що у такому місці часом з’являються речі, страшніші за те, від чого ховаєшся». Нова книга є значно грубішою як у обкладинці, так і у кількості сторінок. Із першої сторінки починається нова загадка, нова розповідь, новий страх. Тут знову наука переплітається з містифікацію, а розтлумачення загадки вимагає не так часу, як нервів. Очевидно цю тему автор книги виношував у собі довго, адже передав не просто характери звичайних стереотипних підлітків, а сучасних. Сучасний підліток у книзі, як це і хотілося бачити читачеві, росте немов тим ботом, якого уже нічого не врятує від деградації. Влада над слабшими формує у ньому звіра, який прагне керувати тривіальним стадом. Всі, немов роботи, ідуть за своїм нестерпним лідером, але один залишається. Це та особистість, збій матриці, за ким справжнє майбутнє, точніше нереалізовані плани та проекти, на які потрібні час та кошти, але у випадку головного героя – спокій та розум.

Кожен хоча б раз у житті втрачав когось чи щось, після чого життя його змінювалося назавжди. Він думав про втрату, сумував, замикався у собі, а тим часом у ньому гаснуло світло надії. Він робився одержимим, і якщо не забував про своє горе, то робився вразливим до всього, що його оточувало. А що, якби була нагода не змінити своє майбутнє, а потрапити у мікрорай своїх приємних спогадів. Чи не захотіла б людина там залишитися і розповісти про цей світ хоча б комусь? Біда лише в тому, що проговоритися в жодному разі не можна. Порталом у той незвичний світ і є ліфт, який нагадує чимось ліфт із п’єси «Готель двох світів» Е.-Е.Шмітта. Єдина відмінність, що ліфт не стирає пам´ять і не дає другого шансу у Кідруковій розповіді, а примушує свідомість ще більше вірити у те, про що дуже хочеться.

Герой технотрилеру  М.Кідрука «Не озирайся і мовчи» є нормальним, цікавиться космосом, є немов частинкою того світу, у якому ти є лузером лише тому, що не такий, як усі. Він є простим Марком, який спілкується із загадковою дівчиною Сонею із паралельного класу, знайомство з якою стало доленосним. Вона відкриває спосіб перейти по той бік чогось, ризикуючи порушити єдине правило, яке закладено у назві книги. Тематика підліткового булінгу, проблема спілкування між батьками і дітьми, бажання підлітків втекти від реальності – у книзі вдало переплітаються та розкриваються. А далі все наскільки заплутано, що моментами двічі доводиться перечитувати попередні сторінки книги, щоби зрозуміти хоча б щось. Звісно, автор це робить для того, щоби залишатися осторонь розповіді, даючи можливість читачеві не так співпереживати, як роздумувати над можливими наслідками.

Тут варто відмітити численну деталізацію та ліричні відступи. М.Кідрук методом деталізованого імпресіонізму описує все до найменших деталей, цим додаючи саспенсу до подальших подій, але цим і відштовхуючи читача. Попередня книга автора «Зазирни у мої сни», відштовхнула численну кількість шанувальників творчості Кідрука лише тим, що надто багато деталей і відступів, хоча сама історія розповіді, якщо задуматися, справді не могла бути без тих відступів. Так, Кідрук, як феномен в українській літературі, є яскравим прикладом того, що можливо стати відомим письменником без друзів-письменників, але тоді з ким змагатися? Ну поки не знайшовся, станом на вересень 2017-го року хтось, хто би міг дати батл-версус Кідруку. Це не надто гучна заява, це аргумент.

Українська література досі не може нормально аналізувати Кідрука, адже це для них простий талановитий представник молодої української літератури 10-х років ХХ століття. Доводиться самому все робити, що і робить Кідрук, починаючи тур у сто міст України, для популяризації цієї книги. Сто міст – це дуже чудово, адже якісна література дуже потрібна масовому читачеві, тим більше, якщо вона про підлітків. У шкільній програмі вивчають переважно мертвих поетів чи письменників, а живі для них нічого не варті, адже ще не померли. Так і з’являється відчуження підлітка від літератури.

Аналіз або спойлери щодо сюжету нової книги зайві. Її треба самостійно не лише прочитати, а опрацювати, після чого у кожного буде своя думка. Новий технотрилер М.Кідрука «Не озирайся і мовчи» є клопіткою працею. Взагалі, беручи до уваги усю концепцію творчості М.Кідрука, критика такому автору непотрібна. Його помилка лише в тому, що жанр його творчості не для масового читача. Це пояснюється тим, що він цікавий підліткам, студентам, творчим людям, які звикли думати.

Ще цікавим є один факт. Всі помічали, хто брали у руки книги М.Кідрука, що він завжди дякує певній кількості людей за допомогу у керуванні сюжетом книги, за поради, за корекцію, за підтримку, за співпереживання, за правильну критику. Письменника більше читають до виходу книги, що говорить багато. Мінус ще М.Кідрука у тому, що він не робить жодних майстер-уроків для техніки написання подібного жанру. Варто було би таке впровадити автору для школярів. Це один із оптимальних методів залучення підлітка до літератури. Звісно, лекції Кідрука по технології та астрології цікаві, хто на них був, але все ж майстерність написання прози не менш цікаве явище.

"Не озирайся і мовчи" – нова спроба автора пізнати світ очима підлітків. Герої технотрилеру до кінця розкриті, хіба не все зрозуміло про діда Марка і Соню, але самого героя читач бачить немов через рентген, співпереживає з ним, залишається у ступорі від фіналу. Дуже прикро стає наприкінці твору, немов дочитуєш Дж.Мартіна і розумієш, що справді так мало статися, інакше і бути не могло. Це життя, і у світі реалізму немає щасливого кінця. Так і у «НОІМ» М.Кідрука герой не мав шансу піти іншою дорогою, адже вона просто за межами того світу, про який треба тільки мовчати. А ви б змогли мовчати?

P.S. Ну і, виключно для поціновувачів приємного року, список пісень, рекомендований самим автором для прослуховування під час прочитання книги, справді дуже чудовий.