Кожен затятий читач хоч раз купує книжку, що сподобалась зовні – обкладинка, шрифт і малюнки зробили свою справу: її спочатку захотілося лишити собі, а вже потім прочитати.

Такою несподіваною знахідкою для мене став роман Дари Корній «Зворотний бік світла», а те, як авторка інтерпретувала українську міфологію, підштовхнуло до проведення власного невеличкого дослідження: дізнатися, наскільки сучасні українці знайомі зі світоглядом своїх предків. Отже, ця рецензія завдячує своїй появі питанням (чи скоріше, відповідям на них), поставленим людям різного віку, освіти й уподобань після прочитання «Зворотного боку світла» Дари Корній.

На питання, чи знає людина українську міфологію, відповідь майже завжди була ствердною, приблизно такою: «Ну звісно, я знаю! Ой, та що там знати? Нічого особливого! Все давно вже відомо!..» Однак далі Коляди й Купала, русалок і домовиків діло майже не йшло. Декотрі, щоправда, пригадували волинських мавок (слава Лесі Українці!) і іноді Дажбога (цитую: «Ой, ну був же ще такий бог, що ми ніби його онуки… ну як же його? О! Дажбожичі! Бог Дажбог!»). Однак осяяння траплялися рідко. Молодь ще пригадувала зі шкільного курсу «Велесову книгу», але зміст до пуття переказати не могли. Вчителі і студенти-філологи згадували Білобога з Чорнобогом та іноді Хорса. З істориками все було набагато гірше, їх обізнаність наближалася до нуля та ще й супроводжувалася коментарями на зразок «Мій фах – знати факти, а не міфи!» Звісно, траплялися самовпевнені «знавці», які чули про Ярила, Ладу й Лелю і навіть мали власні теорії щодо розрізнення Спасової бороди й Велесової (!). Спроба поставити питання переростала у монологічну лекцію, де усе змішувалося до невпізнавання. Таким спеціалістам я ставила своє перше «серйозне» питання, породжене прочитанням роману: «Як Ви гадаєте, що означає слово "посолонь"?». У відповідь – вирячені очі і раптова мовчанка. Роблю спробу підказати: «А "осолонь"?». Тиша. І, якщо встигала, поки на мене не махнули безнадійно рукою: «Чули про магуру?». Тоді на мене зазвичай і махали. Наступні питання з розряду «розумних» так і лишалися не заданими.

Звісно, це не вся правда. Дехто мав відповіді, але наводити їх не буду (добило мене от що: «Магура… то не той депутат, що обікрався?». Тут-таки я зламалася). А от варто було запитати про Тора («Знаю, це такий бог, що в Нью-Йорк недавно прилітав») або Гендальфа («То крутий чувак з палкою»), люди пожвавлювалися, бо були, що зветься, «в темі»: хтось читав книжку, хтось ходив у кіно.

Виходило на те, що навіть затяті любителі стародавніх епосів, добре орієнтуючись у міфології греків, римлян, єгиптян і скандинавів, мало що могли сказати про дохристиянський світогляд власного народу («Перун? Це той, що з золотими вусами?», «А я знаю про Чура. Це дух предка, ім’ям якого лаються для захисту від врока» (!) і «Велесова книга»? Та то ж підробка!»). Висновок напросився сам – попри певну кількість літератури і сайтів, присвячених цій темі, пересічні українці дуже мало знають про своє, українське. Склалася ситуація, коли,  з одного боку – багато матеріалу, а з іншого – низька обізнаність. Однак, варто було мимохідь згадати любовні пригоди Ярила й Лелі, Мокошині втручання у справи смертних, війни Лади і Мари чи Перунові битви, на очах розгорявся  вогник неприхованої цікавості (а вітчизняні летючі пси Симаргли – то взагалі «ядерна бомба»). Адже містика – одвічна Ахіллесова п’ята людства. Звісно, дослідження міфології – справа не проста. Як і абсолютна більшість політеїстичних релігійних світоглядів, український також відзначається широкою варіативністю. Творцем Всесвіту виступає Сокіл, Род (іноді ототожнюються), Голуб, Сварог або Світовид. В основному міфі Велес краде Перунову родичку – матір, сестру, дружину чи доньку. Мокоша вважається то сестрою, то матір’ю котрогось із богів. Матір’ю молодого Божича Коляди вважається Лада, яка може ототожнюватися з Живою. А щодо Хорса узагалі не дійшли згоди – керує він Сонцем чи Місяцем. Так само, наприклад, у скандинавській міфології Тор і Одін спочатку вважалися братами, але із піднесенням культу Одіна Тора почали називати його сином. У грецькій міфології Афродіта вважалася дочкою то Зевса, то Хроноса. А верховний бог римлян – це почасти скалькований Зевс еллінів і запозичений в етрусків Тінія, що згодом став Юпітером. Однак таке розмаїття аж ніяк не стає на заваді творчому осмисленню західними митцями цих тем. В українській міфології така неоднозначність викликає невдоволення науковців через плутанину, оскільки треба з’ясувати не лише Творця, але й зафіксувати численних богів, пов’язаних родинними зв’язками, а також найрізноманітніших духів. І на усі ці питання вітчизняні дослідники мають дуже різні точки зору, що створює складнощі тим письменникам, які забажають заснувати свій сюжет на міфах. Якось в інтерв’ю Дара Корній зауважила, що до написання «Зворотного боку світла» зовсім не цікавилася міфологією. Як на мене, важко уявити ту колосальну роботу, яку вона провела, намагаючись створити літературну – струнку і зрозумілу читачеві світоглядну систему. Усі свої ідеї авторка намагалася максимально вкласти у чітку концепцію, минуле світів і долі героїв підпорядкувати математичній логіці у часопросторі.

Роман Дари Корній оповідає про Мальву Задорожну – дівчину із сучасного Львова, яка живе у звичайній родині майже звичайним життям до того часу, коли на її шляху з’явиться босий хлопець із яскраво-синіми очима і передасть їй дивну скриньку з червоного дерева, в середині якої буде… те, що змінить не лише її долю. Вона дізнається таємницю свого народження, згадає важливі моменти свого дитинства і знайде нову родину. Усі погляди Світлих і Темних з багатьох світів будуть прикуті до неї, бо нарешті після багатьох століть з’явилася нова Безсмертна, і битва за неї вже почалася…

Письменниця водночас і навчає читача, і заохочує його до гри, повсякчас загадуючи нові загадки. Чому ім’я вчителя Посолоня означає «рух за сонцем»? Чи випадково тотемом Птахи є Магура? Яку роль відіграє непоказний Остап? Для чого авторка ввела в оповідь мертвий світ Замерзлого Сонця? Яке значення мають таємниці старої Горпини?

Весь роман пронизаний багатьма внутрішніми оповідями: історіями, легендами й казками, які герої розказують одне одному. Тут «оживає» Баба Яга і набирає іншого смислу подорож Колобка, Чорний Гайворон стає білим через кохання до Лебідки, а мальви із саду Птахи змінюють долі не лише людей і богів, але й цілих світів. У книзі містяться зображення згаданих у романі символів, що значно полегшує сприйняття тексту, оскільки преважну більшість знаків важко описати автору і ще важче було б зрозуміти читачеві.

Географія минулого

Навчаючи Мальву, Птаха знайомить її з багатьма світами, що постійно або ж час від часу контактують між собою. Однак, якщо поглянути на ці світи під іншим кутом зору і розташувати лінійно, можна побачити, що ті чи інші світи нагадують певний період земної, а подекуди і національної, історії.

Так, наприклад, Світ Безконечного Океану символізує зародження життя в доісторичні часи. Він заселений різноманітними міфологічними істотами – русалками, мелюзінами, зоряними лелітками, там квіти мають смак кефіру і вареної ковбаси (!). Майже молочні ріки з кисільними берегами!

Подібний до раю Світ Вередів, заселений гамаюнами, китоврасами, подібними до скандинавських валькірій магурами і сфінксами – також казковими істотами, що завжди є напівлюдьми-напівтваринами.

Яроворот уособлює золотий вік далекого минулого, коли люди були щасливі, мали вдосталь врожаю, не хворіли і мали дуже довге життя. Епоха світлих, просвічених душ.

Усі ці три світи – доісторичні і співвідносяться з міфологічним часом

Колиска нації

Напівміфічному часові відповідає загадкова Невридія, що має відповідник у національній історії і приблизно припадає на VII-II ст. до н.е. За свідченням Геродота неври населяли землі між сучасними Дніпром, Бугом і Дністром і були чаклунами. Не випадково авторка дає ім’я місцевому правителю Мирослад, а головному місту назву Милоград, адже міфічній Невридії відповідають милоградська і висоцька археологічні культури. Увесь побут і устрій неврів нагадує життя давніх язичників-русів: одухотворення сил природи і шанування природного ходу речей, безкровні жертви Роду і Матері-Рожаниці. Сусідами неврів Геродот вважав диких людожерів-андрофагів з Півночі. Авторка теж робить їх ворогами неврів. Андрофаги – дикі створіння, що не мають домівки і приносять людські жертви кровожерному богу в середині себе.

Світ Чотирьох Сонць – це рідний світ Птахи, що існував до нашестя темнокруких під проводом Стрибога. Співвідноситься з часом розквіту східних слов’ян, приблизно охоплюючи період від легендарного Кия до літописного Володимира Святославича. Адже саме за правління останнього із встановленням християнства як державної релігії, язичницький світ, хоча й не був знищений одномоментно, почав занепадати (у вітчизняній історії це приблизно Х ст.н.е.).

Надзвичайно цікавим є Світ Сонячної Мушлі – Замерзлого Сонця . Це один той самий світ, існування якого умовно поділяється на три періоди. Перший позначений гармонією між людьми і природою і майже не описаний у романі. Другий період нагадує ту науково-технічну революцію, яка сталася на нашій планеті, і продовжується зараз паралельно із розвитком інформаційних технологій. Однак Світ Сонячної Мушлі загинув раніше, ніж у ньому міг би настати такий період. Винахід електрики, двигунів внутрішнього згорання і штучних матеріалів розбудили у найкращих розумах світу самовпевненість, яка згубила і людей і всю планету. Період Замерзлого Сонця може співвідноситися із ХІХ-ХХ ст., презентуючи один із варіантів Земної історії, щось на зразок «ядерної зими». На планеті Остапа стався Апокаліпсис із вогняним дощем і повенями, знищивши усе людство. Відповідник у національній історії також очевидний: Світ Сонячної Мушлі – це світ вільних хліборобів, а Світ Замерзлого Сонця – це радянські часи руйнування цілини, затоплення Подніпров’я, вирубки лісу, час паплюження природи і історії.

Світ Єдиного Бога – це наш час, умовний спадкоємець попередніх світів. Нейтральний світ, за який війна темних і світлих триває.

Важливо, що кожен світ особливий, має якусь таємницю, свій зворотний бік, а  тому не варто чіпати квіти, дерева чи тварин, бо наслідки можуть бути небезпечними. Так, разом із Мальвою читач має змогу охопити одним поглядом довгу історію людства і варіанти його розвитку, побачити хибність надмірної індустріалізації, порівняти демократичний Яроворот і тоталітарний світ Оселища Відтіні.

Протягом усієї оповіді Дара Корній інтригує читача, змушуючи звертати увагу на деталі, запам’ятовувати дрібниці, з’ясовувати не відомі факти, заповнювати «білі плями» у своїх знаннях. Та найголовніше, письменниця заохочує думати й відчувати. Можна посперечатися, чи варто покладати на художню літературу просвітницьку функцію, адже «фанати» міфології можуть зазирнути в роботи Г.Булашева, С.Плачинди, В.Войтовича чи В.Скуратівського, а особливо  захоплених порадує «Мага Віра» Л. Силенка. Однак більшість таких досліджень є саме дослідженнями – науковими і науково-популярними виданнями. Саме в цьому водночас полягають їхні і «плюси», і «мінуси», бо читач вимагає не стільки словників і статей, скільки «живої» книги, де будуть боги, шляхетні й хоробрі чоловіки, прекрасні й мудрі дами, і звісно, підступні злі сили, що плетуть пастку з інтриг і змов, але НЕОДМІННО будуть подолані згуртованими силами добра.