Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Незриме світло
Оксана Сайко. До сивих гір. Л.: Піраміда. 2015, - 140 с.
За останніх років п’ять, читаючи літературу переважно сучасних українських письменників, в мене вже сформувалось певне коло улюблених письменників, книги яких, навіть стоячи на полиці, якось по-особливому тішать. Їхні книги хочеться прочитати всі, а не вибірково, і які читаю по-особливому трепетно, всотуючи й пропускаючи крізь себе кожний рядочок, кожне слово. Відтепер до мого кола улюблених письменників упевнено доєдналась Оксана Сайко. Її проза сповнена того незримого світла, що гріє під час читання і лишає тепло по тому. Світло те, хоч переважно й сумовите, пронизливе, але від того не менш тепле.
«До сивих гір» - уже друга прочитана мною книга цієї письменниці. Першою ж була «Кав’ярня на розі», що теж лишила по собі вельми гарні враження. Обидві в різний час привезені зі Львова, що, схоже, вже стає доброю традицією.
Дана книга місить у собі дві повісті: власне, «До сивих гір» і «Поки впаде зірка» - неймовірно місткі, вражаючі. Обидві – про внутрішній світ людини, із добре прописаними психологічними портретами головних героїнь. Дуже тонко описано самотність людини у величезному і досить часто жорстокому і байдужому світі. А буває ж іще інша самотність, «та, яку відчуваєш, коли начебто зовсім не сама»...
Читаючи першу повість («До сивих гір»), мимоволі згадувала «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза. В жодному разі не порівнюю ці книги – у тому абсолютно немає потреби, та й, зізнаюсь, мене дещо дратує, коли книги наших авторів порівнюють із книгами закордонних. Нам є ким і чим пишатись: маємо чимало прекрасних письменників і написаних ними книг, котрі не потребують самоствердження шляхом подібних порівнянь. Однак попри це, дозволю собі провести певну паралель у тематиці, точніше, проблематиці, що зачеплена в обидвох сюжетах. Вболіваючи за безталанну Яську, котрій було прописано вродитись не такою, як усі, й через це мати важку долю, я мимоволі згадувала безталанного Чарлі, котрий теж натерпівся від людей через свою інакшість...
Повість «Поки впаде зірка» - про пошук свого місця в житті, пошук сенсу, любові. Вона про те, як гостро людині не вистачає тепла і затишку, і як водночас вона прагне бути вільною, не залежною від будь-яких обставин, котрі досить часто змушують чинити по-іншому. Не так, як того прагне серце. А «серце ніколи не помиляється, воно знає все. Тільки біда в тому, що не завжди ми вміємо слухати його, від чого досить часто блукаємо манівцями»... - (цитата). А може, вся річ у тому, що все в житті йде по колу і часом від нас нічого й не залежить, бо вже все визначено долею? А може, просто не вистачає рішучості протистояти обставинам і людям, які чомусь вважають, що мають все вирішити за нас? Хтозна.
Перегорнувши останню сторінку, відчула приємну наповненість і безліч думок. Коли прочитана книга не відпускає, більше того, лишає по собі слід у серці, мабуть, це і є справжня література?
Коментарі
Останні події
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»