
Re: цензії
- 24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
- 21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мовиДжерела мови російського тоталітаризму
- 18.04.2025|Ігор ЗіньчукРоман про бібліотеку, як джерело знань
- 18.04.2025|Валентина Семеняк, письменницяЗа кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
- 12.04.2025|Андрій СодомораІ ритмів суголосся, й ран...
- 06.04.2025|Валентина СеменякЧитаю «Фрактали» і… приміряю до себе
- 05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ«Ненаситність» Віткація
- 30.03.2025|Ігор ЧорнийЛікарі й шарлатани
- 26.03.2025|Віталій КвіткаПісня завдовжки у чотири сотні сторінок
- 11.03.2025|Марина Куркач, літературна блогерка, м. КременчукЖінкам потрібна любов
Видавничі новинки
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка». 7+Дитяча книга | Буквоїд
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка»Дитяча книга | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
Re:цензії
Гіркий присмак патріотизму
Степан Процюк. Під крилами Великої Матері. Ментальний Майдан. - Брустурів: Дискурсус, 2015. - 240 с.
Про Майдан вже написано чимало книжок, адже ця тема є болючою для більшості мешканців нашої країни. І письменник Степан Процюк – не виняток. Цього року у видавництві «Discursus» вийшов його роман «Під крилами великої Матері» (Ментальний Майдан), де автор намагається розкрити ті питання, на які буде шукати відповіді ще не одне покоління українців.
До речі, про покоління. Автор вже з перших сторінок намагається показати читачеві, що Революція Гідності – це щось набагато глибше, ніж може видатися на перший погляд, і витоки цієї глибини потрібно шукати в історичному минулому: «Я – козак Мамай, мене не займай», - речитативом проказав подорожній у кросівках і з кобзою. Здавалося, небо опирається на козака, настільки вони злилися у вічному симбіозі. Або козак вростає головою в небо, а ногами – в землю, стаючи Гуллівером із кобзою і, знай, наспівуючи собі під вус: «Я – козак Мамай, мене не займай».
Головний персонаж роману, Лукаш Кирилишин, – не козак, але за фахом історик. Загалом все в романі концентрується на історичній дійсності, і байдуже, коли відбувалася ця дійсність – триста-чотириста років тому, чи відбувається зараз. У Лукаша дилема – замість того, щоби відстоювати свою країну разом із усіма на Майдані, він змушений лежати на лікарняному ліжку через виявлений у нирці камінь. У такий важкий для України час він і сам переживає битву за своє здоров’я і навіть життя, проте йому постійно не дають спокою дивні марення, які дуже важко розтлумачити. Можна було би спихнути все на запалену хворобою та післяопераційним «відхідняком» уяву, але ні – це щось більше, ніж просто кошмари. Його видіння – своєрідні послання з доісторичного минулого, можливо від пращурів, які зналися на зіллі та замовляннях.
Є в романі й любовна лінія (куди ж без неї?), але й тут не все так просто. Лукаш мешкає у Львові, Олеся – в Дніпропетровську. І заміжня вона за одним із «босів» правлячої партії. Боротися за її руку та серце – це все одно, що боротися із вітряками. От і Лукаш часами нагадує «рицаря Печального Ордена»: «Фейсбучний чат – це імітація спілкування? Самотність у мережі ? Але яка ж це імітація, коли потім ночами вона сниться? Яка ж це імітація, коли, буває, що в чаті більше емоцій, ніж із фізичними носіями тіл у реальному просторі?»
Роман, втім, не має чіткого сюжету. Він наскрізь просякнутий рефлексіями головного персонажа, ліричними відступами та роздумами автора про нетлінне й вічне на фоні актуальних подій сьогодення. Всю ковдру на себе перетягує той таки Лукаш, бо про те, що насправді думає та відчуває Олеся, ми довідуємося вже аж наприкінці роману: «Я ще тоді нічого не знала про жертовність заради позірного «вогнища», заради дітей, заради спокою й безконфлікту. Я ще не знала, як нестатки нищать любов. Але я не розуміла, що заможність також не додає її…». З одного боку, вона є сенсом життя для Лукаша, стимулом боротися і перемагати, не боятися нікого й нічого, але з іншого – виписана дуже нечітко, аморфно, розмито. Що ми про неї знаємо? Тільки те, що очевидно вона археолог, бо приїздить до Львова саме на археологічну конференцію, де і зустрічає своє справжнє кохання, і те, що вона заміжня за нардепом, від шлюбу з яким має сина (про сина, до речі, теж фактично нічого не відомо). Але автор свідомо робить її майже абстрактною, аби підкреслити її недосконалість і приховане «ватництво». Так, Олеся «хохлушка», як називає її законний чоловік – Віктор Іванович Кондратьєв, розмовляє українською мовою (принаймні у Львові і з Лукашем), але при цьому вона довгих п’ятнадцять років терпить знущання колишнього кагебешника, бо він спромігся «купити» її матеріальними статками та відносно безхмарним, безбідним життям. До того ж вона постійно наголошує, що попри всю свою звихнутість та жорстокість, Віктор Іванович – не тільки її законний чоловік, а ще й батько її сина, якого вона не може покинути навіть заради Лукаша, а чоловік його їй не віддасть. Через такі нібито банальні речі, Степан Процюк намагається показати двоїстість людської душі та людську недосконалість – людині доводиться всь час робити нелегкий вибір. До того ж, Дніпропетровськ – це місто, яке ніби знаходиться між двох вогнів – воно виявилося досить проукраїнським, але помітними є й східні замашки у певного відсотка його жителів (принаймні багато хто так вважає і важко сказати, як воно є насправді). Механізм переходу від одного стану до іншого – дуже незрозумілий та хисткий. Один невірний крок – і можна все зруйнувати. Проте не все так погано, як може здатися на перший погляд – добро таки перемагає зло, якщо остаточно викорінити з себе сумніви та страх.
«Під крилами великої Матері» - це роман про Україну та українців, якими ми є і якими ми можемо бути, якщо не будемо зраджувати власних принципів, свободи, честі та совісті. Адже Україна і є та сама Матір, яка всіх пригорне, навчить і захистить. Майдан і боротьба за владу – це лише історичне подієве тло, яке як лакмусовий папірець показує нескореність сильної духом нації, що, мов Спляча Красуня, прокинулася з багатолітнього сну.
Додаткові матеріали
- Степан Процюк: «Хочу слухати, як промовляє тишина»
- Степан Процюк. «Під крилами великої Матері. Ментальний Майдан»
- Осмислити травму і почати заново
- Степан Процюк: «Я вибираю закони серця»
- Самотність без патріарха
Коментарі
Останні події
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая