Re: цензії

20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
09.03.2024|Ігор Зіньчук
Свідомий вибір бути українцем

Re:цензії

22.11.2014|10:04|Назарій Андрійчук

Привиди давньої ночі

Поліна Кулакова. Я пам´ятатиму твоє обличчя. — Брустурів: Дискурсус, 2014. — 165 с.

 

«Я пам’ятатиму твоє обличчя»… Досить цікава назва книги, яка зразу навіює на думку, що твір про кохання, а точніше драму чи навіть мелодраму. Авторка молода, приємна зовнішністю, мабуть мала якісь в своєму житті любовні негаразди, тому так поетично вирішила назвати свою книгу. Мабуть там має бути її біль, розчарування, спогади… Але було би все занадто просто, якби у назві була імпліцитність всієї книги.

Авторка у передмові зазначає, що «…коли цілком випадково прочитала «Керрі» Стівена Кінга, в мені прокинулась не лише безмежна любов до жанру, а й «блакитна» мрія стати автором» [3]. Сторінка за сторінкою, як і всі сюжети цього жанру, починається просто, передбачено, із легким гумором, а потім від середини роману твір починає оживати, ставати цікавим і моторошним деякими сценами, трансформуючи глядача із стану спокійного флегматика то невиправного халкоподібного холерика. У романі «Я пам’ятатиму твоє обличчя» Поліни Кулакової зразу відчувається атмосфера загадки, тому чи не з перших розділів було приємно зануритися у сюжет.

Варто цю книгу прочитати, бодай навіть тим самим прихильникам цього жанру. Чого тут лише нема: дружба, ненависть, надприродні легенди, які переростають у містику, ну і звісно деякі пригоди, щоправда серйозні та часом важкі для сприйняття, але цим і цікаві.

Окремо можна простежити блискуче трактування та розуміння медичних термінів, діагнозів, їхню причину та наслідки. Дуже приємно, що нарешті в українській літературі є такі герої, як ось Віра у цьому романі, яка знає свою нелегку роботу, але мимо цього залишається простою жінкою, яка шукає кохання.

Роман більше детективний, ніж про жахи, проте логічність побудови сюжету тримає в напрузі. Раптова загибель Остапа пройшла непомітно, а більше зверталася увага на дівчат, які дивними способами пішли із цього світу, адже в самій причині їхньої смерті є багато загадок, а істини немає.

Та й своєрідні, так би мовити «привиди минулого», не можуть заспокоїтися. Через кілька років, після загибелі нареченої Андрія Вербицького, слідчі знову почали розслідувати цю справу. Не встигне одна історія закінчитися, як у дію зразу приходить друга, і ще більше примушує продовжувати читати твір. А ота сцена самого вбивства Юлі, нареченої Андрія… Справді жахіття, в тому розумінні, що холоднокровно все відбулося у творі для загиблої Юлі.

І майже наприкінці книги відкривається розуміння цієї досить «ліричної» назви, адже вона просто вражає не самими символами, а жахливою дійсністю, в якій проявляється: « Коли тіло занурилося у воду, клейонка відстала в тому місці, де було її обличчя й холодні мертві очі жінки подивилися прямісінько на Ігоря. Волосся на його руках стало дибки. Він здригнувся зі страху, бо легкий літній вітер шепотів йому на вухо: «Я знайду тебе, я пам’ятатиму твоє обличчя» [141].

Роман закінчується гарно, весело, що навіть не зразу віриться, що все добре, оскільки ще кілька сторінок назад відбулися жорстокі вбивства, але в результаті кривдники отримали по заслузі, а дехто із героїв навіть готувалися до свого весілля. Зазвичай у книгах Стівена Кінга відкритий фінал, а у книзі Поліни Кулакової все завершується зрозуміло, що цим і є у свою чергу не простим копіюванням, а особистим вмотивованим рішенням.

Роман вартий уваги, адже поєднує в собі кілька жанрів і взагалі різнобарвну атмосферу. Єдине що трішки примушує бути роздратованим, це деякі механічні помилки у творі, але всяке буває, тому на рівному місці робити балаган не варто. Все-таки роман цікавий, а це вже ознака того, що є що читати в українській літературі.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери