«Силуети яблунь і коханих»… Не завжди по назві стає зрозуміло, якою буде найголовніша проблема, порушена у творі, і певна річ, що тільки назва наштовхує читача до подальшого прочитання або ігнорування книги. Досить оригінальну назву має книга Ольги Слоньовської, примушуючи водночас поринути та заглибитися у, здавалося б, не поєднані метаморфози звичних речей. Проте з перших сторінок нової (вже восьмої ) збірки віршів, авторка дозволяє читачам зазирнути у свій окремий, сокровенний світ любові, сповнений глибоким змістом, філософією, символізмом.

Кожна окрема наукова стаття Ольги Слоньовської ніби приворожує та дивує глибиною свого змісту, проте збірки її віршів завжди пишуться душею, а дослідити душу ще досі жоден вчений не зміг. З перших віршів збірки часто фігурує невідома особа, силует, до якого помітно, що авторка відчуває ще не загашену свічку кохання, глибоко поважаючи та шануючи особу, якій признається у почуттях:

«…Чому Ви запитали про любов,

Зітхнувши, що й вона також минає?

Я Вас любила, бо любила, - бо…

Сьогодні це вже й значення не має» (9).

Неможливо не помітити саме звернення, де не вказано до кого, проте замінено особовими займенниками, які написані завжди з великої літери: «…будучи присутньою в ледь помітній джокондівській посмішці, у блискавці-погляді ЙОГО та ЇЇ при раптовій зустрічі в зимовому місті й оприлюднюється у щиро сповідальному монолозі («Я Вас любила…») та вибуховій ескалації почуття героїні – однієї з тих, чиїми іменами називаються «урагани, торнадо й циклопи»…» - підкреслює у передмові до збірки Володимир Погребенник.

Героїня ще не зневірилася в любові, продовжуючи згадувати невдалі моменти любовних тонкощів, але із ніжністю, і в жодному разі не із байдужістю:

«…Обдурити Тебе легко, і мені зійде все гладко, -

Та тріпоче моє серце пташенятком-ластівятком…» (12).

Або:

«…Всіх, котрі закохані в розлуці,

Підштовхне в обійми карусель.

Наші тіні також… розминуться!

Ось і все!» (17)

Чи хоча б:

«Боюся стрітися тепер. Боюсь зустріти.

Усі дороги поміж нас – як лабіринти.

Усі розмови рвуть думки ще на півслові.

Проспекти міражів чужі і – тупикові» (23).       

Проте часто домінує у збірці мотив чогось відцвілого, ніби неймовірної втрати, за чим героїня відчуває безмежний жаль розуміючи, що цього вже не повернути. Навіюється зразу і екзистенція, і експресія, проте таки у виграші завжди залишається віра. Героїня вже багато чого побачила, ще більше розуміє, але все це хочеться їй передати, описати, але воно не вміститься в просте римування та поділені віршовані катрени. Деякі вірші із цієї збірки – ніби своєрідне прозове есе та окрема глибока поезія із внутрішньою віршовою римою, яка переплітається то з античним гекзаметром, то з модерним верлібром, в результаті чого виходить суміш глибокого змісту та вдало підібраних головних образів, серед яких є і силуети коханих, які дали не просто душевний біль чи внутрішній неспокій героїні, а неоціненний та глибоко відчутній дар, який приходить лише із часом, яким непомітно заволодів Хронос, від якого героїня інколи намагається хоч кудись втекти, не відчуваючи в собі втоми, але помічаючи цифри календаря, які кудись зникають:

«…Зачиняєшся в ванній і не знаєш, кому маєш вірити:

Однокласникам, дзеркалу, паспорту, власній своїй інтуїції?!!!» (20).

Сам символ «яблука» Ольга Слоньовська по-особливому тлумачить. Одна із її поетичних книг інтимних віршів має назву «Зимове яблуко». Збірка вразила читача своєю відкритістю, щирістю, ніжністю, що здавалося неймовірним чи не феноменом у наш час. Символ яблука у своїй етимології різне: від античних чи біблійних мотивів, аж до інтимного блаженства, здоров’я, енергії, божественної сили. У будь-якому випадку це символ чогось забороненого, якого все-одно хочеться досягнути, пізнати, як це зробила Єва, яку в одному з віршів збірки Ольга Сльоньовська намагається зрозуміти та не осуджувати, адже Єва не зривала б забороненого плоду, якби не змій-спокусник, – зло, якому Єва не розуміючи дійсності довірилася, як і кожна жінка, яка завжди на перших побаченнях наївно довіряє чоловікові:

«Але звідки той плід, як усюди лиш голонасінні?

Звідки, Господи, яблуко в доісторичну добу?

Ця ідея – Твоя! В моїм маренні винен один Ти –

Режисер геніальний, генератор глобальних ідей.!» (41).

Інтерпретація внутрішнього морального протиборства на образі Єви не закінчується. Ольга Сльоньовська висуває на центральні щаблі античні імена, образи-символи; роздумує над проблемами внутрішнього протистояння Анни Ахматової (51); висуває на дискусійне змалювання та переосмислення образів «Джоконди» (46), «Дівчинки з персиками» (52), «Дами з собачкою» (56), як загадкових героїнь із чимось окремим, особливим, що так до себе манить та не завжди зразу відпускає.

І вже б, здавалося, знову повертається героїня до кохання, уже звертаючись до свого супутника не на «Ви», а на «Ти»: «Ще я Тебе люблю. Вже Ти мене не любиш…» (62), як виринає, немов із тихого моря спогадів про кохання та ніжної мелодії ангельського співу на світанні, цикл «Станіславська містика», який заворожує від самої назви до кінця дивовижними містичними та в дечому гротескними подіями минулого, яскравою урбаністикою та знову ж таки нерозривним відчуттям могутньої сили того ж самого Хроноса.

Неймовірно цікавою та оригінальною в яскравій символістиці є збірка Ольги Слоньовської «Силуети яблунь і коханих». Зрозумілим є те, що Ольга Слоньовська дуже багато пережила потрясінь, які змінили як і хід її життя назавжди, так і її світорозуміння, яке вона вивела через інтерпретацію на новий лад, а ще глибокий аналіз думок та тонкий опис того, до чого, здавалося б, не хотілося героїні повертатися, але сама душа благала їй це зробити. Душа ж вічна, тому знає, як краще зробити її господарю.