Вірші Олі Прохорчук я вперше почув у червні 2013 року на семінарі творчої молоді, зорганізованому Національною спілкою письменників України у Ворзелі. Моє загартоване в літературних боях серце було підкорене першими ж рядками «Присвяти Джонні Деппу». У той момент я зрозумів, що мені в житті поталанило набагато більше, ніж знаменитому голівудцеві, який, на відміну від мене, не мав щастя зустрітися з Олею («… і тому закохався у Ванессу Параді »).

Один із моїх колег заявив, що прийняти до Спілки Олю варто вже за ці чотири рядки:

Була новина поспішною,

Та висновок – радше втішив:

Коханий, ти спав із іншою?!

Ну, добре, що хоч не з іншим.

Його прихильність розділили не лише ми, «закоренілі» спілчани, але й молоді учасники наради. Поетки зворушено кивали, слухаючи про те, що

Щастя – це коли на іншому березі

Є той, хто про тебе думає ,

а творці чоловічої статі дружно піднімали тости «за Олю» під час вечірніх читань, нагадуючи один одному, що:

Після шукання істин у вині

Рятує активоване вугілля .

В результаті, під час голосування за підсумками наради, колеги-митці присудили Олі третє місце у рейтингу поетів, чим, фактично, виписали їй перепустку до лав Спілки.

Я так довго блукала у світі цьому безмежному.

Я так довго хотіла, щоб ти мене в нім знайшов.

Ці рядки із розділу «Найсвітлішим» кожен читач може сміливо сприйняти на свою адресу, адже у дебютну збірку Ольги Прохорчук увійшли вірші, написані протягом останніх десяти років. Тут можна знайти як іще зовсім наївні, «дитячі», драми, так і більш зрілі й досвідчені, а інколи, що не менш важливо, – і раптову відсутність будь-яких драм. Варто лише повірити в те, що ви вже вникли в перипетії якоїсь історії, як наступний вірш замість нового конфлікту обертається кокетливою провокацією або пустотливою усмішкою. Поетка вміє гратися із читачем, вміє інтригувати, дражнити і спричиняти маленькі вибухи свідомості. Вона вміє балансувати на грані недозволеного, при цьому ніколи цю межу не переступаючи. І водночас вона вміє бути непідробно щирою і непереборно світлою.

У текстах цієї збірки багато доріг, змагань, безсонь, самоіронії і, звичайно, багато сонця, того, якого усім нам часом так не вистачає у безбарвні міжсезонні дні. Сонце для цих віршів дбайливо збиралося по різних містах, країнах і континентах. Воно довго настоювалося по блокнотах і комп’ютерних файлах, щоб зрештою опинитися під цією обкладинкою, яка, сподіваємося, покладе початок іще багатьом книгам, підписаним ім’ям Олі.

В одному із віршів поетка стверджує:

Я готова палить стародруки,

Аби тільки це сонце не сіло.

Нам же, читачам, щоб утримати це сонце над горизонтом, потрібно набагато менше: просто читати, вслухатися і насолоджуватися.