Ольга Прохорчук. Привези мені сонця: Поетична збірка. – Брустурів: Дискурсус, 2014.
Вірші Олі Прохорчук я вперше почув у червні 2013 року на семінарі творчої молоді, зорганізованому Національною спілкою письменників України у Ворзелі. Моє загартоване в літературних боях серце було підкорене першими ж рядками «Присвяти Джонні Деппу». У той момент я зрозумів, що мені в житті поталанило набагато більше, ніж знаменитому голівудцеві, який, на відміну від мене, не мав щастя зустрітися з Олею («… і тому закохався у Ванессу Параді »).
Один із моїх колег заявив, що прийняти до Спілки Олю варто вже за ці чотири рядки:
Була новина поспішною,
Та висновок – радше втішив:
Коханий, ти спав із іншою?!
Ну, добре, що хоч не з іншим.
Його прихильність розділили не лише ми, «закоренілі» спілчани, але й молоді учасники наради. Поетки зворушено кивали, слухаючи про те, що
Щастя – це коли на іншому березі
Є той, хто про тебе думає ,
а творці чоловічої статі дружно піднімали тости «за Олю» під час вечірніх читань, нагадуючи один одному, що:
Після шукання істин у вині
Рятує активоване вугілля .
В результаті, під час голосування за підсумками наради, колеги-митці присудили Олі третє місце у рейтингу поетів, чим, фактично, виписали їй перепустку до лав Спілки.
Я так довго блукала у світі цьому безмежному.
Я так довго хотіла, щоб ти мене в нім знайшов.
Ці рядки із розділу «Найсвітлішим» кожен читач може сміливо сприйняти на свою адресу, адже у дебютну збірку Ольги Прохорчук увійшли вірші, написані протягом останніх десяти років. Тут можна знайти як іще зовсім наївні, «дитячі», драми, так і більш зрілі й досвідчені, а інколи, що не менш важливо, – і раптову відсутність будь-яких драм. Варто лише повірити в те, що ви вже вникли в перипетії якоїсь історії, як наступний вірш замість нового конфлікту обертається кокетливою провокацією або пустотливою усмішкою. Поетка вміє гратися із читачем, вміє інтригувати, дражнити і спричиняти маленькі вибухи свідомості. Вона вміє балансувати на грані недозволеного, при цьому ніколи цю межу не переступаючи. І водночас вона вміє бути непідробно щирою і непереборно світлою.
У текстах цієї збірки багато доріг, змагань, безсонь, самоіронії і, звичайно, багато сонця, того, якого усім нам часом так не вистачає у безбарвні міжсезонні дні. Сонце для цих віршів дбайливо збиралося по різних містах, країнах і континентах. Воно довго настоювалося по блокнотах і комп’ютерних файлах, щоб зрештою опинитися під цією обкладинкою, яка, сподіваємося, покладе початок іще багатьом книгам, підписаним ім’ям Олі.
В одному із віршів поетка стверджує:
Я готова палить стародруки,
Аби тільки це сонце не сіло.
Нам же, читачам, щоб утримати це сонце над горизонтом, потрібно набагато менше: просто читати, вслухатися і насолоджуватися.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2014/06/26/073408.html
|
