Вислів вражає своїм цинізмом і є невід´ємним супутником тоталітарних режимів. «Нацистський і радянський режими перетворили людей на числа», - пише у своїй праці «Криваві землі», що її видали «Грані-Т», американський історик Тімоті Снайдер. І лише омовлена і усвідомлена історія масового вбивства може поєднати числа з пам´яттю. Пам´ятати - це осягнути масштаб та глибину трагедії 30-40-их років минулого століття у Східній Європі не з точки зору сучасного дослідника, який методично підбиває мартирологічний рахунок, а очима мешканця «кривавих земель» тих часів, на якого частувала загроза як із заходу, так і зі сходу.

Книга Тімоті Снайдера - це одна зі сторінок історії тоталітарних злочинів минулого століття, за його власним визначенням - «історія політичного масового вбивства». Дослідження - не коментування дат і процесів, яке полюбляють дослідники війни радянського і пострадянського періодів, і навіть не коментування цифр. Бартова концепція про смерть автора (як у художніх, так і позахудожніх текстах) Снайдером відкинута. Як на мене, дослідник не претендує на абсолютну об´єктивність. Він пропонує власну концепцію, візію того, що відбувалося на Кривавих землях упродовж страшних дванадцяти років: 1932-1945. Опираючись як на фундаментальні, так і на особистісні джерела, намагається збагнути причини та суть речей та процесів, зіставляти їх з наслідками та проектувати на майбутнє. Спростовуючи твердження Ремарка-Сталіна, для Тімоті Снайдера не існує статистики жертв як сухих цифр - гуманістичне мислення західної цивілізації, так нещадно абероване тоталітарною інфекцією, все-таки дозволяє віднайти правильну з онтологічної точки зору систему цінностей, у якій кількість жертв обов´язково «помножена на один» у людській пам´яті, а планетарна трагедія складається із трагедій кожної замордованої людини.

Тімоті Снайдер не любить круглих цифр. «Нуль» на кінці цифрового результату злочину сталінського чи гітлерівського режимів знеособлює жертви, - переконаний дослідник. Скажімо, «трійкою» у кінці цифри 780 863 - а саме стільки було задушено газом у Треблінці - могли стати Тамара та Ітта Віленберг, чий одяг злипся докупи після того, як їх задушено газом; а також Руф Дорфман, яка могла поплакати разом із чоловіком, що обстриг її волосся перед входом до газової камери...

Криваві землі обмежені часом і простором. Снайдер їх окреслює доволі чітко: Україна, центральна і східна Польща (під Східною Польщею автор має на увазі анексовані СРСР землі Західної України у 1939 році), Білорусь, Литва, Латвія, Естонія. Між 1932 та 1945 роками два тоталітарні режими, провадячи на цих землях політику масового вбивства, за оцінкою Снайдера, позбавили життя понад 14 мільйонів мирних громадян. Причому, за визнанням самого дослідника, методика його обчислень є «консервативною», до того ж 14 мільйонів - це жахливий наслідок цілеспрямованого, свідомого вбивства мирного населення. Якщо ж додати до цього числа передбачувані смерті внаслідок голоду, етнічних чисток і довгих ув´язнень у таборах, то «Сталінова статистика зросте до близько 9 мільйонів, а нацистська - до 12». Криваві землі - аж ніяк не художній образ. Жити у 30-40-ві роки на цих територіях було найнебезпечніше, аніж будь-де у світі.

Доступна пересічному читачеві історія про Другу світову для України писалася рукою комуністичного ідеолога. Спрощена до простих формул на шкалі «свій - чужий», вона не дає цілісної картини трагедії тих часів. Для Снайдера війна - це тільки частина із людиноненависницьких форм знищення людини. Скажімо, радянська система була найсмертоноснішою тоді, коли Радянський Союз не був у стані війни. Натомість нацисти до початку війни вбили лише декілька тисяч осіб. Упродовж 1930-х років СРСР був єдиною державою у Європі, що здійснювала політику масового вбивства.

Снайдер бере відправною точкою заперечення тотожності масових вбивств у Європі та Голокосту як «швидкого індустріального вбивства». Голокост - це лише одна із жахливих трагедій, і газові камери - лише один зі страшних епізодів тогочасної Європи. З уже згадуваних чотирнадцяти мільйонів понад половина загинула через те, що їх було позбавлено їжі - починаючи з Голодомору в Україні, організованого комуністами, і закінчуючи таборами для радянських військовополонених, де голодом убивали гітлерівці. До слова, Гітлер, взявши на озброєння «успішно апробований» Сталіним голод, у першу зиму радянсько-німецької війни планував виморити голодом тридцять мільйонів, але реалізувати «План голоду» коричневий диктатор не зміг. Причини цього Снайдер пояснює так: «Щоб довести ситуацію в радянській Україні до голоду вісім років тому, знадобилися всі резерви потужної радянської держави... Німці не знали місцеве населення, врожаїв і схованок. Вони могли застосовувати терор, але не так систематично, як радянський режим; їм бракувало партії та сформованих нею атмосфери страху і віри». Голод 1932-33 років американський дослідник називає «найбільшим штучним голодом в історії людства» і наголошує, що автор визначення «геноцид», польсько-єврейський правник Рафал Лемкін вважав український Голодомор класичним прикладом радянського геноциду. Бажання Сталіна водночас вирішити в Україні національне та селянське питання перетворило її на гігантський концтабір. Що дивує і шокує водночас: «голод призводив не до повстання, а до аморальності, злочину, байдужості, божевілля, паралічу і, врешті-решт, до смерті». Один з нечисленних іноземних журналістів, хто публікував репортажі про голод, - кореспондент «Манчестер Ґардіан» Малкольм Магеридж тоді писав, що Голодомор - «один із найбільших злочинів в історії, такий страшний, що люди в майбутньому не повірять, що таке могло статися».

Небезпека на Україну чатувала як із сходу, так і з заходу. Її трагедія полягала у тому, що владні утопії Гітлера і Сталіна перетиналися саме на ній. Снайдер обстоює позицію, що однією з головних причин, яка зумовила агресію Німеччини у 1941-му, стало бажання загарбати українські землі. Один із чільних нацистських економістів Герберт Баке у 1940 році доповідав Гітлеру, що «окупація України звільнить нас від усіх економічних проблем». Українське продовольство перетворювало Україну в очах Гітлера в «оплот», а в очах Сталіна - в «житницю». Обидва тирани бачили в Україні безсумнівний геополітичний актив, а населення республіки сприймали як інструмент обробітку землі, який можна було при потребі замінити (як це частково зробив Сталін у середині тридцятих років) або зігнорувати. За задумом Гітлера, колонізація України перетворила б Німеччину на світову державу на зразок США.

Такий «особливий статус» української землі в очах тиранів створював плацдарм для масового вбивства. За Снайдером: 3,5 мільйона забрав Голодомор 1932-33 років, ще стільки ж українців стали жертвами нацистів між 1941-44 роками. У боях загинули ще близько трьох мільйонів українців. З огляду на такі цифри (які, до слова, неможливо обрахувати з точністю, як це робить Снайдер, приміром, з жертвами Катині, Собібора чи навіть жертвами політичних репресій), кожен з нас, сучасних українців, отримав справді великий шанс народитися українцем. Бог зберіг наших предків у ті страшні часи.

У середині 40-вих Юрій Клен (етнічний німець, між іншим) написав пророчу поему «Попіл імперій». Після всезнищення, пише Клен, нова людина, яка «сам собі предок», сама творить собі героїв та споруджує мури нових міст - на попелі імперій. У позахудожньому житті - не все так просто: імперії згоріли, але на попелі, щедро зрошуваному міфами, маніпуляціями та відвертою брехнею, виростають потворні плоди. «Нацистську та сталіністську системи потрібно порівнювати не так для того, щоб зрозуміти одну чи другу, як для того, щоб зрозуміти наші часи і самих себе», - пише Тімоті Снайдер. Поставити очевидний знак рівності між сталінізмом як виявом комунізму і нацизмом не можуть і досі мільйони жертв тоталітарного міфу. На думку письменника Васілія Гросмана, обидві тоталітарні ідеології єднає одне - їхня здатність відбирати в груп людей право вважатися людьми. Зрештою, як пише Снайдер, зараз, з великої відстані в часі, ми можемо вирішувати, порівнювати нацистську і радянську системи чи ні. Сотні мільйонів європейців, чиїх життів торкнулися обидва режими, не могли дозволити собі таку розкіш.

Парадокси Кривавих земель

На усі рапорти з охопленої голодом України Сталін відповідав, що українські селяни повинні припинити «скиглити». Закривши кордони УРСР і таким чином перетворивши країну на великий концтабір, публічною мотивацією Сталіна було те, що «українські селяни деморалізують інших радянських громадян». Вони, мовляв, так ненавидять соціалізм, що свідомо доводять свої родини до голодної смерті, «щоб підірвати наш оптимізм». 

У голодному 33-му, стверджує Снайдер, в Україні навіть виник чорний ринок людського м´яса. Один комсомолець із Харківщини звітував начальству, що може виконати план здачі м´яса... лише за рахунок людятини. 

У офіційних директивах гітлерівської Німеччини накази про вбивство євреїв камуфлювалися під терміном «переміщення». Тоді як Сталін у час репресій чітко вказував на «квоти вбивства». Як вважає Снайдер, це було зумовлено тим, що Сталін, на відміну від Гітлера, був переконаний, що в ні в ті роки, ні в майбутньому ці документи не прочитає жоден «сторонній». 

У намаганні виявити «ворогів народу» на західноукраїнських землях між 1939-им та 1941-им роками НКВС охоплювала параноя. Дійшло до того, що, як стверджує Снайдер, жертв вибирали за довідником «Хто є хто в Польщі». 

Бабин Яр - це перша спроба нацистів вбити всіх єврейських мешканців великого міста. Злочин став відплатою за замінований НКВС-івцями Київ і намаганням взяти під контроль столицю України, залякавши місцеве населення. 

Дорога з Варшави до Треблінки - всього лиш сотня кілометрів, але потяги з варшавськими євреями долали її кілька днів, адже у системі залізниці цим поїздам надавався найнижчий пріоритет. Велика кількість людей у них гинула без води та їжі. Вагони з людьми заштовхувалися локомотивом на фабрику смерті, відтак навіть машиніст ніколи не бачив, що відбувається, за її стінами. Увесь процес - від сходження євреїв у таборі смерті, і до поховання їхніх тіл - займав не більше двох годин.