Зізнаюся чесно: до того, як Анна Багряна познайомила мене з дивовижними віршами Єтона Келменді, я поняття не мав про цього поета. А про Косово чув, в основному, від мужнього українського офіцера Сергія Шаповалова, який щодня ризикував власним життям заради миру на Балканах. Власне, що я знав про албанський народ? Нічого. Доки не прочитав такі проникливо щемкі і неймовірно людяні вірші Єтона. Поета, котрий пережив війну, на власні очі бачив рідну землю, залиту кров´ю невинних людей. Та війна й зараз змушує невимовно страждати серце, раз-по-раз повертається у тривожних снах. Однак Єтон Келменді знає - його гордий народ завжди прагнутиме свободи. А його Батьківщина, які б випробування не випали на її долю, - прекрасна, свята для кожного албанця земля:

         Не виміряти нічим

         Вагу твого тіла

Силу повітря

Швидкість руху

Не розгледіти твоїх блискучих граней

Здається

Немає такої одиниці виміру

Або ж

Ти не підвладна жодним мірилам

Для словесного духа

Ти -

Субстанція забуття

Схована за вухами й очима

Вже сто один рік

Ти -

Лише яскрава думка

Яку ніхто й нічим зміряти неспроможний (...)

Це - з вірша „Іллірія" (так називалася в античний період країна, розташована на заході Балканського півострова). Ось так просто і зворушливо - про сокровенне. Можна тисячі разів патетично бити себе в груди, виголошуючи тривіальні гасла. Але чого варті слова, які не проникають у душу? А можна тихо й ніжно говорити про Батьківщину, як про кохану жінку, і це не буде святотатством. Краса Вітчизни, жінки, поезії „зливаються в один потік" . І такому поету віриш!

Він не хоче старіти, тому обожнює любов:

Якщо я зістарюся

Від того, що не писав віршів про кохання

Можете назвати мене старим каменем

Хай говорять про мене: сильний, наче камінь („Інсинуація"), -

дотепно зауважує Єтон, вірші якого напрочуд жадано оселилися в моїй душі, і хочеться посміхнутися йому у відповідь.

У серці поета немає ненависті. Пережите не перетворило його на монстра. Не спопелило. Доктор філософських наук Мічиганського університету, американський письменник Річард А. Бросіо у передмові до англомовного видання віршів Єтона Келменді „How to reach yourself" (США, 2010) називає його лірику „м´якою та сумною": „У цій поезії відтворені переживання, пов´язані з намаганням людини повернутися у той час, коли її країна була сильною та справедливою. Якщо не в реальності, то бодай у мріях...".

Але смуток поета - світлий. Ці вірші дивують і бентежать, як море, котре за будь-якої погоди залишається чарівно неповторним. Вони не руйнують, а зцілюють. Тож я цілком згодний з Анною Баряною: „Поезія Єтона Келменді - асоціативна, наповнена символами та алюзіями. Можливо, у ній забагато туги. За собою. За коханою. За героїчним минулим свого народу. Забагато болю від пережитих втрат і невиправданих сподівань. Водночас неможливо не відчути: із цих рядків струменить світло. Світло прощення і любові. А ще - надії на те, що

Дні рушать колись

Із самого початку

І тоді кожен із нас матиме шанс виправити власні помилки, стати добрішим і чистішим душею. Піднятися над собою, над часом".

Недаремно поет із такою безмежною любов´ю звертається до видатної албанки, народженої в Скоп´є, - Матері Терези, зворушливо називає її Мамою і просить молитися за долю свого народу:

Наша Мати Терезо

Із твоєю молитвою я засинаю

І прокидаюся

Як справжній дарданець [...]

Скажи ще бодай одне слово

Албанське

Нехай Бог благословить Арберію

Запали найяскравішу свічку

За свою Батьківщину

За Іллірію

Аби кожен знав

Мамо, ти - сама світлість

( „Життя над собою" )

Глибоко національні (саме албанські!) вірші Єтона Келменді справляють якнайкраще враження про його народ. І чудово, що українка Анна Багряна, перекладаючи поезії Єтона рідною мовою, зуміла відтворити неповторний національний колорит.

„Патріотизм Єтона Келменді позбавлений войовничого фанатизму й непримиренності, - наголошує Анна Багряна. - Відстоюючи право свого народу бути собою, він у жодному разі не заперечує все інакше. Навіть навпаки, щиро мріє про мир, який сповідувала [...] Мати Тереза. Але мир на землі можливий лише за умови взаємоповаги - як між народами, так і між окремими людьми. Автор із прикрістю усвідомлює, що людство досі не дозріло до розуміння цієї простої істини".

Камінна мова - та

Якою не говоримо

(„Замурована мрія")

Єтон - не просто цікавий співрозмовник. Він - філософ, мудрець, який прожив не одне життя.

Я казав собі:

Було би добре

Тримати розірвані нитки легенд

У власних руках

Проникливий

Приречений на самоту

Відпочинь хоч тепер біля багаття

Ти ніколи не був таким, як сьогодні

Однією миттю

Одним словом

Що з ´ явилося на землі мови

І виросло до неба

Пускаєш своє коріння до найтемніших закутків

Сьогодні дбаючи про завтра

Після

Усіх вод і ґрунтів

Прийми й один вірш поета

Разом із блискавкою

Бувай, Дрине холодний,

Зустрінемося

Колись між пагорбів

         („Слово, яке з´явилося на землі мови")

У Єтона Келменді - три джерела натхнення: Батьківщина (туга за далеким минулим і мрія про щасливе прийдешнє), Жінка (кохана, схожа на сонце і на місяць, володарка його серця, фея, принцеса, королева ночі) і Поезія:

(...) Якою ж ти сильною була, люба

Коли сказала: ні на крок не зрушу

Поки тебе не побачу

І проминали місяці

пори року

роки

Люба, якою ж ти сильною була

М´які вірші, дикі вірші

Слова більше не мають крові

Не говорять більше

Про все те, що нашим спільним було

І тільки один вірш

Злетів на верхів ´ я часу

         („Пам´ять у віршах")

І в кожному вірші - Любов, як шлях до самого себе. Жодної миті свого життя поет не уявляє без кохання. Його вірші - інтимні. Їх варто читати пошепки, залишившись наодинці із зоряним небом чи мерехтливим вогником свічки. „Замурована мрія", „Якщо ніч упіймає сон" (втім, і тут - поезія: „Ти запросила мене увійти до чужого вірша / Нелегально" ), „Як тебе назвати", „Про мою спрагу, про її спрагу" („Джерелом струменить моя любов / Тече безупинно / Старості не підвладна", „Гора з горою переглядаються крізь хмари" ), „Дні рушать колись", „Любов орендує житло", „Королева ночі", „Шлях до самого себе", „Дилема", „Протест" („Хай вірші не турбують мене тепер / Коли мої Батьківщина й кохана / Так далеко / І сам я теж - так далеко-далеко від себе" ), „Збережи трохи свого неба" („Слово перетворю на птаха / Пташиний щебет від сну тебе / Пробудить" - як тут не згадати Кожелянкове: „Я для тебе заріжу місяць"?! ), „Твої зорі далекі", „Інсинуація", „Драма"... - думаю, українки - шанувальниці інтимної лірики - будуть у захваті!

Звісно, хтось неодмінно захоче дізнатися і про вік автора... Що ж, задовольняю вашу цікавість. Уявіть собі, він - молодий і привабливий. Це - не жарт! Албанський поет, прозаїк, драматург, публіцист і перекладач Єтон Келменді народився 1978 року в м. Печ (нині - Косово). Закінчив факультет масових комунікацій Приштинського університету, післядипломну освіту здобув у Брюссельському вільному університеті (Бельгія). Автор поетичних книг: „Століття обіцянок" (1999), „Поза тишею" (2002), „Допоки полудень" (2004), „Подаруй мені трохи Батьківщини" (2005), „Куди піти" (2007), „Прийди по слідах вітру" (2008), „Час, коли буде час" (2009), „Мандри думок" (2010), а також п´єси „Пані Слово" (2007) та публіцистичної книги „Місія ЄС в Косово після проголошення незалежності" (2010, США). Його поетичні твори перекладені 22 мовами світу, опубліковані в міжнародних антологіях та видані окремими книгами в США, Франції, Румунії, Німеччині, Індії, Бразилії, Греції, Туреччині та інших країнах. Лауреат Великої міжнародної премії „SOLENZARA" (Париж) і Національної премії „Din Mehmet" (Ґякова, 2011). Член Асоціації європейських професійних журналістів (Брюссель) та Академії наук і мистецтв Європи (Париж). Мешкає і працює в Брюсселі.

„Де пролягає межа між радістю і сумом, між перемогою і поразкою, між реальністю та мрією? - запитує себе, а відтак і своїх читачів молодий албанський поет[...].

Межа - як умовність. Кордон між державами, який необхідно перетнути понад півмільйонові людей лишень заради власного спасіння. Заради спасіння роду й народу. Або - кордон між минулим і теперішнім. Між собою та не-собою..." - говорить у передмові до книги Анна Багряна. Єтон належить до покоління творців, на долю яких випали випробування війною. Покоління, яке Ремарк і Хемінгуей назвали б втраченим. Однак талановитий Поет гідно „поніс із собою у світ і частинку своєї Батьківщини".І на завершення - вірш Єтона Келменді „Вогонь для кожного слова" - один із моїх улюблених, без коментарів.

Ростеш у мені щодня, мій дубе ностальгії

А я шукаю

Віршів у самому серці

Шукаю ніч, тишу

Захмелілі очі

Вогню для кожного слова

Для кожного вірша

Я шукаю

Красу світла

Стомленого метелика о теплій порі

Осіннього дозвілля, попелом наповненого

Білу зиму у водоспаді віків

Аби відпочити разом із тобою і з любов´ю

У тіні твоїх гілок