Але для тих, хто спостерігав за роботою одного з найкращих українських публіцистів, цілком зрозуміла поява книги «У пошуках універсуму: статті, публіцистика, прогнози і спостереження (1990-2011)» саме зараз, коли безпрецедентний наступ на саму «українськість» став найсильнішим викликом нації за часів створення держави. Якщо енергетичну кризу витримати можна, оборонну слабкість можна пережити, то іспит мовою може розчинити зерна української ідеї зсередини. Саме культурному аспектові загартування нації переважно присвячена праця Романчука. Спеціалістами вона може класифікуватися і як відповідь на інформаційні війни проти України.  

Рівень інформаційної безпеки держави вже давно став одним із головних чинників визначення загального оборонного потенціалу, а здатність протидіяти інформаційному впливу у переважній більшості країн набула ознак ключового пріоритету у національній безпеці. Саме на цей аспект хотілося б звернути увагу в книжці О.Романчука. «Держдума дала старт психологічній війні, ескалації напруженості між Україною та Росією», - такою цитатою Костянтина Грищенка, на той момент заступника міністра закордонних справ, розпочинає автор книги главу «Україна - Росія: «холодна» війна чи закулісні ігрища?». Як ця глава, так і інші рясніє цитатами, з яких видно не тільки напруження у відносинах, а й системне протистояння. Наприклад, у главі про «стратегічне партнерство» слушно згадується генерал Олександр Скіпальський, один з фундаторів Служби безпеки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України, який ще в 1997 році зазначив: «Активність російських спецслужб в Україні добре помітна». Пізніше, у 2008 році пан Скіпальський зауважив: «...Є такий термін: «нелегальна розвідка». Нелегали, іноземці приїздять в Україну, легалізуються, видають себе за українців, з незрозумілою легкістю тут освоюються, користуючись тим, що їх ніхто тут не перевіряє».

Далі розмову з читачем веде сам автор книги. «Стратегічне партнерство» з Росією, крім технічної сторони, має ще й ідеологічну - інформаційну війну, яку Кремль веде проти Української держави», - каже Олег Романчук. І далі додає, що Росія має непоганий ринок збуту своєї поліграфічної продукції на території України. Після автор згадує цілу низку матеріалів з антиукраїнським підтекстом, та певну кількість книжок «російського походження», які бульдозером пройшлися по українській ідеї. Розвиваючи, зокрема, іншу ідею, - «руського міру». Автор дійшов висновку: «П´ята колона існує. І не тільки у Верховній Раді». З метою переконати у цьому читача О.Романчук цитує слова з виступу президента РФ Дм. Медведєва на розширеному засіданні колегії ФСБ 29 січня 2009 року: «В ряде соседних государств сохранилась нестабильная социально-политическая обстановка, не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счет так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. ... Все это, разумеется, потребовало четкой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи. При проведении отдельных операций сотрудники службы проявили подлинное мужество и героизм».            

Цікаво висловився про книжку письменник Юрій Щербак, зазначивши, що «У пошуках універсуму» є унікальною енциклопедією українознавства, українорозуміння, україноболю і українолюбові». Та додавши, що це «своєрідний підручник анатомії (патологічної анатомії) української політики, детальна мапа наших больових точок». За визначенням самого О.Романчука, «гуманітарна політика перетворилась на зброю антиукраїнської пропаганди Кремля. Треба чітко усвідомити, що російська мова в Україні - це не культурний фактор, а ідеологічний».

Справді, важко не погодитися із автором, що без «українізації» державність України постійно ставитиметься під сумнів. Це, до речі, розуміли в УРСР у 1920-ті роки навіть такі одіозні радянські діячі.  Саме тому здається, що така праця як «У пошуках універсуму» має загальнонаціональний масштаб. Хоча б тому, що він переконливо визначає і загрози національній безпеці, і шляхи їх подолання. А також тому, що має чисельних союзників - серед тих посадовців та експертів, чиї думки він вже зафіксував у своїй книзі.