Re:цензії

Гора, що горІша за всіх

Галина Кирпа. «Місяць у колисці»: Вірші, проза. Переклади/ Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2010. — 272с.

…Саме цим рядком із вірша Галини Кирпи я б назвала її щойно виданий «Місяць у колисці». Або: книжка — усім книжкам книжка!.. Адже, по-перше, книга вміщає в себе кілька різних і різножанрових авторчиних збірок. По-друге, вона — справдешня українська колиска із найрізноманітнішими снами, яких ніч «знає багацько-пребагацько». По-третє, вона — як щедра й яскрава святкова торба: хоч коли простягнеш руку (себто хоч яку сторінку розгорнеш) — усе витягнеш якийсь скарб, якийсь прегарний гостинець!..

Уже сам вигляд — подарунок! Велика, майже на три сотні сторінок; у твердій глянцевій палітурці з розкішною бузковою ніччю, сяйливими зорями-«брязкальцями», розбавленими «хмарезними хмарами». Із замруженим місяцем, замріяними дітлахами і птахами та загадковими краєвидами. На відміну від барвистої обкладинки, всередині малюнки — лише триколірні (точніше, чорно-брунатно-білі), але це ніяк не зменшує, а може, навіть додає казковості й інтриги.

Герої книжки часто зображені саме в польоті, і це теж бачиться мені зовсім невипадковим! Власне, художниця Олена Распопова про свою працю над книгою цілком слушно обмовилась, що тут є «простір для лету»! Ілюстраторка також сказала, що «Місяць у колисці» — «цілий світ, ба — всесвіт, тексти образні й лаконічні, а сюжети — людяні й добрі». Але про сюжети згодом.

Зараз — про політ. І Місяць, і колиска — вже самі по собі є символами висоти й польоту. Чого ж дивуватись, що й вірші — летючі? Літає все: метелики, літаки, струмки, перекотиполе!.. Летять хмаренята, павучатка і навіть «жовтоокі вечорята» (оті, що повилуплювались у гніздечку Вечора)… Летять цвіркуни (колись вони «були птахами»), летять дні — «мов двійко гусенят», летять квітчасті вірші… Тут кульбабки й діти відлітають у вирій на зиму, а сніжинки — у вирій на літо... Тут все об’єднане законом, так би мовити, всесвітнього польоту: «Вітер гойдає берізку. — Берізка гойдає пташку. — Пташка гойдає пісню»…

І кожен текст — політ. Віртуозний політ фантазії, слова, мрії… «Ой!» — вражено відгукувалась на почуті вірші моя молодша донька. І я знала: то в неї забивало дух від неймовірного відчуття польоту.

Як-от у катрені «Ромашка»:

 

На цій галяві так, немов у раї:

Літають тихо бджілка і оса.

А я котрусь гукну і поспитаю:

—Чи гарно на мені блищить роса?

 

«Ой» — захоплено видихнула донька, і між собою ми прозвали цей вірш «Ромашка з заколкою».

Чи вірш «Небомова»:

 

Небо вміє говорити.

Його мова —

жайворонки,

соловейки,

лелеки,

журавлі,

ворони,

граки,

голуби…

Хіба можна перелічити всі мови,

які знає небо?

 

«Ой!» — вигукнула донечка, подивована висотою й несподіваною багатомовністю неба.

Дитина відчула політ навіть там, де, здавалось, ніхто з персонажів не має крил:

 

Стала Осінь,

прислухається:

то хто

гіллячкою сухою

тишу проколов?

 

«Ой!» — то завдяки цим, здавалось би, таким простим рядкам, у дитячій душі проростає чистими білими крилами її величність Поезія…

 

А ще з п. Галининими віршенятами можна гратися в гру «Впізнай». Принаймні, якось ми з донечкою витягли з цієї «книжки-торби» саме такий «ігровий» настрій, і, як виявилось, майже всі тексти дуже гарно до цієї гри надавались! Так, вірш «Дивний лис» видався нам, може, й не свідомим, але дуже вдалим перегуком із нещодавно прочитаною книжечкою Миколи Вінграновського «Літній вечір», а саме — «На добраніч». У ньому-бо теж «фігурують» бджоли й мудрий поетичний лис-філософ. Тільки й того, що «вінграновський» лис розмовляв з коров’яком, а Кирпин — з мальвою: «Ти зацвіла чи просто усміхнулась?».

«Дорога для хрущів» — безсумнівне звернення до «Садка вишневого…» Тараса Шевченка. Ще й яке звернення! Адже п. Галинині вишні — вже вишні сучасні. І, оскільки з хрущами тепер «туго» (підтекстів тут можна прочитувати безліч), то й вишні мусять бути терплячіші: сердеги не осипаються «довго-довго», аби хрущі все-таки вивчили «до них дорогу»… А якщо треба — вишня готова оддати свого листка хрущеві на парасолю. Адже, як посвідчує наступний вірш, у цьому світі «Ми всі під одним дощем — Хрущ, Метелик і я»…

Прекрасний вірш «Абрикоса» нас чомусь знов завернув до М.Вінграновського, до його оси, яка «дивилась осо» і груші, з якої грім (отой, що «так любив гриміти») натрусив плодів…

Миле віршеня «Слон мандрує до мами» — ніби зворушлива поетична версія давнього мультика «Слоненятко шукає маму»!..

Весела поезія-лічилка «Пасу метелики» — і як тут не «порахувати» Ігоря Калинця з його «Орати метеликами», Василя Слапчука з його «Снідати метеликами» й «Метеликом на зап’ясті»,  Василя Голобородька з його «Ікаром на метеликових крилах»?!.

«Вірш про крука» з його чорними й білими барвами й кроками-«краками» — мовби «пташиний» варіант давно знаного «Ішов кіт через лід»…

Навіть «Безкінечну жабку», яка має зелене вбраннячко, ми з донькою додумались «прив’язати» до «Жабки» Лідії Повх: отієї, що журилась під осінь, бо все пожовкло, а вона й досі «зелена-зелена»…

Упевнена: так багато асоціацій можна «понасмикувати» лишень зі справжніх шедеврів!..

 

…Прегарний розділ прози (я навмисне переказую свої враження не по порядку, а так, як ото «витягнулося» з торби)! Про, здавалось би, найпростіші теми п. Галина вміє сказати так цікаво, так глибоко і містко, що вони — зачаровують, вони — відкривають нові світи… «Як народилось яблучко», «Хатки для каштанчиків» (так — про кишеньки, уявляєте?!.), «Довга дорога надвір»… Ні, це не просто назви (які вже є самостійними художніми перлинками), це — багатющі колоритні історії пізнання світу, захопливі уроки Любові!.. Мова оповідок — мовби вихоплена з дитячих уст. Цикл «Катруся з роду Чимчиків» — це ще й, як зазначено в підзаголовкові, — «ліричні новели». У них казка й реальність нерозривні. Живими, невимушеними мазками-рядочками щедро й багато змальовано світ, що його — незалежно від того, малі ми чи дорослі, — з однаковим інтересом пізнаємо вслід за дівчинкою!..

Хочеться відзначити одну суперважливу рису, особливо помітну саме в прозі Галини Кирпи: у її оповідках присутня ПОВНА родина! Мама, бабуся, дідусь і, головне — такий чомусь рідкісний у дитячій і не тільки дитячій літературі ТАТО! Коли ми з донечкою якось ненароком «висмикнули» з цієї книжки оповідку шведської письменниці Ґуннель Лінде «Тато, що не приїхав потягом» (про сам розділ перекладів скажу трохи згодом), — то дуже засмутились, а донечка розплакалась… І ми скоренько «повернулись» назад, у авторський прозовий розділ, у якому Тато нікуди й не від’їжджав, ніколи не покидав своїх дітей, у якому Тато — завжди поруч…

Усе це забезпечує стовідсоткове відчуття (навіть для того, хто не має повної родини в реальності!), мовби особисто пожив у щасливій сім’ї, став повноправним і улюбленим її членом. Годі й казати, як такий-от позитивний досвід (хай навіть засвоєний лиш із книги) важливий для створення майбутнього власного гніздечка!..

 

…Я навмисне не поспішаю занурюватись у центральну частину цієї книжки-«торби». Я розтягую задоволення. Бо я знаю, що там є. Там є розділ-шедевр, який ми полюбили ще зі старшою донькою, коли 2003 року той розділ у видавництві «Лелека» був виданий окремою книжкою «Ну й гарно все придумав Бог!». «Вірші для двох (а двоє ті: дитина й Бог»), — уточнює підзаголовок. Інтимно так уточнює, півшепотом. І ти, хоч би скільки мав років, одразу автоматично стаєш дитиною. І вмент почуваєш себе ВТАЄМНИЧим, налаштовуєшся на щось особливе. Особливе, але — не суворе, не грізне й не замудроване (чого мимоволі чекаєш від релігійних текстів). Кожен новий вірш промовляє до тебе з таким теплом, з такою любов’ю, такими доступними словами, що ти почуваєшся в цьому величезному й загадковому світі — ВДОМА.

Тобі весело. Бо рай — «у гніздечку ластівки». Бо ти знаєш «найпотайнішу у світі» Таємницю. Бо «щоб забути геть про все сумне, / придумав Бог тебе й мене»!.. Адже навіть рідненька бабуся насправді не померла: вона просто обміняла в Бога душу на сині барвінки, від чого в Небесній Країні «побільшало добра, і ласки, і любові»…

Тобі — просто. Бо твоя Мурка, яка ненароком дряпнула тебе за пальчик, насправді вже пробачена (о, після цього вірша наша хатня кицька отримала від господарів ще більше привілеїв!). Бо в тебе на плечі сидить, хоч і непомітний і крихітний, але — Ангел. Бо ж так гарно, що Бог, створивши день, його вподобав. І тому Він створив «ще другий, третій, четвертий, п’ятий і шостий», але найкраще Йому «вдався сьомий день» — неділя!..

А як тонко й ненав’язливо вкраплюються в цей розділ народні традиції!.. Пахучий Маковій, Князь-Великоднє Сонечко, солодкий і білий медяник-Святвечір, уважна до старої самотньої бабці Колядка, орданська Вода-Величність…

Не пригадую, щоб зустрічала в когось з інших письменників таку гарну, таку гармонійну, таку живу, таку українську, таку НЕШТУЧНУ релігійну лірику!.. «Знов будемо дуже разом»! — хіба це не найкраще, не найвище прагнення?.. Найчистішими вустами дитини проголошуються всі найголовніші істини: моральні цінності, родина, пам’ять про предків, Свято і Будень, Мить і Вічність… Цінності вічні, але ефект — наче щораз нового відкриття, постійного здивування перед світом!..

 

…Про такі серйозні й одвічні теми як любов до мови й України авторка теж уміє сказати без штучного пафосу й моралізаторства. Тут навіть традиційні, сто раз бачені в кожній «патріотичній» хрестоматії, Тополя й Калина виступають в, здавалося б, цілком несподіваних іпостасях: вони… модниці! Так-так, модниць і чепурушок у книжці чималенько (пригадуєте «Ромашку з заколкою»?), бо ж писала Жінка, бо ж читатимуть — і Дівчатка!.. Так-от, вони — модниці. Але розмовляють так, що їх не можна НЕ ПОЧУТИ:

 

Тополя — зелененька і красива —

намистечка в калини попросила:

 

—Чи ж до лиця намисто буде вам?

—Та я поміряю й назад віддам!

 

—Мені не шкода. Ось — беріть і міряйте.

І, поки птахи не зібралися до вирію,

в дорогу чужодальню і далеку,

дасте мені приміряти лелеку?

 

О, лелека тут ширяє і клекоче не в одному тексті!.. Хоч, можливо, вершиною його лелечої любові до України є мікровірш, у якому птахові приснилось, «що вирію немає, що вже вдома — як у вирію». Хай би нарешті цей сон збувся для нас усіх!..

 

…І ще краще «відтінює» красу рідного краю і рідної мови розділ перекладів: з білоруської, з данської, з норвезької, зі шведської… Галина Кирпа — видатний перекладач, тож природно, що ця частина її доробку теж посіла своє гідне місце в «Колисці»!.. Це переклади з різних авторів, вони — мов розмаїте новорічне конфетті, пересипають-вимережують усі «тόрбині» скарби!..

І це — тільки декілька занурень у торбу, а занурюватись туди — не перезанурюватись, багатств там іще — неміряно!..   

На всіх вистачить!!!

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери