Re: цензії

13.06.2019|Богдан Пастух, Львів
Навігатор ідей
11.06.2019|Уляна Свередюк, пошукач кафедри фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка
Чому не йде апостол права і науки?..
11.06.2019|Світлана Лупаренко
А ви боїтеся привидів?
10.06.2019|Богдан Пастух, Львів
Про алкоголь на тверезу…
Про "Варвари" Степана Процюка і не тільки
05.06.2019|Ольга Клюєва
«Перевізник мрій»: сповідь Ігоря Павлюка
04.06.2019|Ігор Фарина, член НСПУ
Влучні постріли з поетичного кріса
04.06.2019|Ігор Зіньчук
Як повернути промінчик надії у серце?
03.06.2019|Ніка Причара
Фанатично відданий праці і своєму покликанню
03.06.2019|Ігор Фарина, член НСПУ
Потік поетичної свідомості від Володимира Дячуна

Re:цензії

01.10.2011|10:22|Світлана Корчагіна

Коробки з-під взуття Мар’яни Максим’як

Мар’яна Максим’як. Люди. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 64 с.

«Люди» - це друга поетична збірка львівської письменниці Мар´яни Максим´як. Невелика книжечка, де на білосніжній обкладинці бачимо профіль жінки, який утворили різнобарвні ажурні гілочки. За задумом авторки книжка позбавлена класифікацій: у збірці - римована та неримована поезія різних років написання, різної тематики, врешті-решт різна за рівнем письма: трапляються як і відверто слабкі вірші, так і ті, де читач йтиме відразу кількома стежинами асоціацій та гнучких, переплетених образів, схожими на ті ж тендітні гілочки на обкладинці.

Автор передмови Остап Сливинський пише про «самотню і самодостатню» елегійність цієї книжки, натомість у віршах часто натрапляємо на поетичні звертання до людей, уявні діалоги з ними, потребу чиєїсь присутності та чиєїсь мови: «скажи на кого я схожа/ коли опадає листя/ коли заходить сонце/ на моєму ліжку гаснуть/ жовті вогні».                      Мар´яна Максим´як часто когось невідомого просить про погляд, це прохання нерідко переростає у натужну вимогу: «у вікнах плаче чиясь тінь/ я набираю номер телефону/ твій/ поговори зі мною/ стій!». У ще інших віршах лірична героїня розмірковує: «що я можу написати про тебе?/ що можу вичавити зі свого серця?» І постає питання, для чого авторка пише, якщо потрібна їй мова відсутня, якщо її важко відшукати. Очевидно тому, що має таку потребу - ословлення, звернення і звертання: до рідного міста, що затікає у рукав і ховається щемко за комір, і є «мов пригорща теплих солодких дахів»; до мами, бабусі, чоловіка, покійного однокласника («Я хочу побачити твоє обличчя, / я хочу пізнати що нас непокоїть./ Так хочеться знати, що там нагорі,/ смертей не буває ніколи-ніколи.»).

Мар´яні важлива чіткість розмежування на «моє» і «твоє. Навіть небо ліричної героїні не таке, як в іншого. І збентеженими видаються рядки одного з віршів: «твоя зима наснилася мені», коли героїня констатує такі події, при яких межі стираються. Попри те, вона часто губиться  і сприймає чужі межі як свої власні. Тоді вона ненавидить те, що нищить людей, відчужує їх і їй подобається розповідати ліричні історії про людську жертовність, чистоту, любов. Авторка любить людей, але, все ж, знає, що найвірніший друг - це янгол-охоронець «білий теплий і мокрий/  від моїх сліз/ від моїх прохань/ сумнотихих».

У віршах читач натрапляє на авторське тлумачення абстракцій: «вічність» - це «нічого про смерть», «щирість - це коли витікає з тебе час для сліз», «чекання» - це гілка, яка проростає у тобі, коли вже не чекаєш. А старі люди насправді лиш тіні осінньо-зимової печалі... Авторці подобається показувати нам власні точки зору на найважливіше, вона немов хоче повіддирати етикетки із вічних понять і з самого слова «вічність» і розповісти, що ж вони означають насправді.   

А також, окрім поетичних тлумачень абстракцій, авторка створює влучні неологізми: вже згадані вище «сумнотихі» прохання, «золотоклинні» промені, «вітросил».    

У книжці проступає досвід журналістської діяльності авторки. Це - вірші, які нагадують соціальні рубрики (на зразок «життєві історії») якоїсь газети. Один із найяскравіших віршів такого типу - поезія «Люди»: «чоловік доглядає свою паралізовану дружину/ він фарбує їй на ногах нігті/ рожевим лаком/ раз на два тижні надуває басейн/ і миє її посеред кімнати/ у них немає ванни/ йому 54/ їй 51/ так пише якась вулична газета».

Однак, отої соціальності у книжці не багато, значно більше - ліричності, спогадів, уявних розмов із людьми (рідними, байдужими, чужими), розмов із собою.  

Мар´яна Максим´як каже читачеві про те, що у коробках з-під взуття ховають «каяття» і «всю любов». Але, мабуть, далеко не тільки це. Тож, заглянувши у коробку образів цієї книжки, ми знайдемо наступне:

  • Воду

У серці авторки, а відповідно, і у її віршах багато води. Іноді вона навіть перехлюпується через край, як з переповненої посудини і виливається у сни: «ти можеш повірити в це/ що кожної ночі/ мені сняться/ простори води?» Море відіграє важливу роль у житті, адже воно - «спомин на час для закриття очей», «на хвилину мовчання», «на кволий помах руки». Наш Дніпро, неназвані моря й океани чи шторм в Аргентині - важливі образи віршів Мар´яни. Адже все поміж нас «як тонка нитка води». І авторці вдається переконати, що вона справді знає як це - стати водою.

  •  Потребу простору

Поетичний простір Мар´яни Максим´як - ... просторий. Це вітри і шерхлі вуста, літні автостради, порожні зали, крихітний двір, рідна кухня, узбіччя і «відстані всіх доріг»... Їй важливі речі: хрестик, який «він» носив,  фотографії, старенький халат мами, чай і ром в Буенос-Айресі врешті-решт. Для авторки важливе природне середовище навколо «я»: пори року: літо чи ранній падолист восени (у неї більше «жовтих днів») та явища (шторм чи перший зимовий дощ)... «Тепер я дерево у снах і моє гілля - твоя пісня./ Мені затісно, мало місця», - пише вона розпачливо у якомусь вірші.

  • Бога

Дуже легко, тонко, стиха, а все ж постає у книжці питання віри у Бога, і ще тонше - Бога християнського. Цей Бог пахне «снігом і трішки раєм», «тим, що вічність знає». Звучить прагнення авторки пізнати те, «що нас непокоїть». Звідси - вірші: «Вони йшли по воді, обоє такі невпинні», вірш про хлопчика з азійськими очима, очі якого схожі на рибини, якими Ісус годував своїх вірних.

  •  Кохання

Тут авторка продовжує свій словничок понять. Кохання - це коли «задумано стільки слів», це коли у комусь «тоне сонце». Кохання - це телефонувати за 20 хвилин до кінця світу. Романтична любов у одних віршах, і залежність, що «виросла у грози»,  в інших. Один із найвідоміших віршів цієї збірки: «взаємне забування телефонних номерів/ це те що відбувається опісля/ квітів/ шоколаду/ під´їздів/ перших та останніх/ спільних/ ночей». А ще кохання для авторки - це типові серіальні історії, які так часто трапляються у житті (вірш «У мене є чоловік. Вона казала йому», сюжет якогось можна легко передбачити із самої тільки назви).

  •  Жінку

І, звісно, як не згадати дуже вдалі у збірці вірші про жінок. Такі, які пишуть тільки жінки. Бо це не підглянеш, таке можна тільки відчути: «Жінки засинають останні, втомлені днем, як годинник./ Спалені сірим чеканням бавляться у поєдинок. Що залишається жінко в тобі на дні, мов склянці?/ Тиха і з новим іменем ти прокидаєшся вранці.»

Жінки часто ходять на підборах. Таке взуття робить ногу красивішою, дає гарну поставу й  ходу... Яке ж її - авторки - поетичне взуття? Безумовно, воно - жіноче: на високих підборах. Вона йде неспішно, проте впевнено  по  старовинній бруківці львівської поезії. І опісля неодмінно залишає відлуння своїх віршів, яке чути далеко поза Львовом: «цок-цок-цок...».



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

15.06.2019|22:24
Премію Станіслава Вінценза вручили видавцю Івану Малковичу
14.06.2019|15:14
Держкомтелерадіо розпочав прийом заявок на участь у конкурсі на здобуття премії імені Максима Рильського
14.06.2019|12:25
Театр “Актор” запрошує на літні літературні читання на свіжому повітрі
13.06.2019|14:22
Завершився Всеукраїнський фестиваль прозових україномовних видань «Dnipro-Book-Fest-2019»
13.06.2019|12:44
Презентація роману грецької письменниці Какії Ксиді «Подорож у тумані»
12.06.2019|18:56
Італійська нагорода Петрарки – у поета Рауля Чілачави
12.06.2019|12:55
Цього року на здобуття Премії імені Івана Франка висунуто 23 твори
11.06.2019|14:42
У Львові покажуть фільм Олександра Довженка «Земля» у живому супроводі гурту «ДахаБраха»
11.06.2019|12:53
У Румунії вийшла книга віршів Тетяни і Сергія Дзюби «Береги»
10.06.2019|17:55
Вручено нагороди переможцям літературної премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди


Партнери