Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності

Re:цензії

17.08.2010|07:23|Василина Куюмурджи

Резигнація смерті

Ульяненко О. Жінка його мрії. – Харків: Треант, 2010. – 224 с.

 

Із напіврозтуленими ротами,

наче коропи в басейні,

ми блюємо смертю.

Мішель Уельбек

Утретє – після першої спроби в часописі «Кур’єр Кривбасу» (номер за травень-червень 2007 року), що не викликала ніякого «суспільного» ажіотажу, й другої скандальної від видавництва «Клубу сімейного дозвілля» (у 2009 році) – романний текст Олеся Ульяненка «Жінка його мрії» розраховує на адекватне сприйняття. І, попри деякі хиби видавництва (передовсім апелюємо до редакторсько-коректорської невправности), цьому творові вдається по-хорошому здивувати читача, чи то – вкотре долучити його до процесу, що можна умовно позначити, як «читання Ульяненка» (читання ОДНОГО тексту письменника, себто, ще одне пізнання, чергова можливість о-розуміння, хоча, це апріорі до кінця не здійсненна процедура).

Тож, «Жінка його мрії». Твір, що за суттю своєю виходить за межі пропонованого видавцем «містичного трилера» з апеляцією до популярного жанру кіна, близький змістовно до деяких міркувань Дмитра Затонського про сучасний роман у передмові до «Бляшаного барабану» (К.: Юніверс, 2005) Ґюнтера Ґрасса, лавреата Нобелівської премії 1999 року. Він фіксує, що «…світ більше не варто змальовувати так, як це робилося в старих романах, позаяк світ розпався » [с. 5]. Отакий – світ, що розпався , а радше – розпадається на очах, і стає предметом художнього осмислення прозаїка-Ульяненка: світ нинішнього існування, сьогочасних українських (київських) реалій творить подієву вісь «Жінки його мрії». Це виразно потворне спіднє-обличчя кількох прошарків суспільства: колись бандитсько скомпонованих (родина Лади та майора), а нині що висотує рештки насолоди з колишньої величі (пристрасть майора до малолітніх цнотливих блядей, пропонованих батьками й створеним для їхнього пошуку гуртом людей, Лінда, зокрема); чи то капіталістично неминучих (гомосексуальні ігри капітана Величка із сином Лади, Русланом, клани-клюби трансвістито- й «фалосного» спрямування, недитячі злягання школярок-повій тощо). Поза тим, що подієва канва із ключовим маркером смерти – невмотивована смерть Лади веде за собою низку, на перший погляд, непояснюваних (непотрібних!) убивств (Руслан, Ліза, Іва, Лінда) та переслідувань (Величко, Цапа), – покликана активізувати читацьке сприйняття, скупчивши довкола «соковитих» фрагментів зацікавленість, увагу привертають інші ракурси тексту. Себто така кількість сюжетних штрихів у вигляді «розправ» не є такою бажаною до озвученого вище трилера інтригою. Навіть так: процес повільного читання стає густим (інакше: бажаним, солодким) не при відслідковуванні вервечки родинних, сексуальних тощо зв’язків, а за умови, що відчуваєш Слово, яке так чи інакше в Ульяненка пахне смертю – не трупними смородами й фекальними масами, а тим Словом, що по-справжньому здатне бути цілим у самому собі: «Птаха повзла по синьому, зі срібним відливом склі, чорним розчавленим тарганом» [с. 5]. Це початок роману і, погодьмося, початок концептуальний, що закладає в собі багатий метафоричний (алегоричний) потенціал, що розгортатиметься впродовж усього текстового масиву твору. Так, прийом, що досить часто компонує ситуації між героями (силуетами!), що складають враження липкої невиразної маси (консистенції), байдужої, відреченої, спотвореної, характерний для поетики експресіонізму, – зсув – неабияк увиразнює цей метафоричний потенціял роману (приміром, див. сцену, в якій майор перебуває біля трупа дружини й: «…запах паленого людського м’яса лоскотав ніздрі. Проте сексуальний голод у нього не втихав» [с. 10], танатос миттєво переключається на ерос).

Це слово, що по-справжньому здатне бути цілим у самому собі, обирає форму трьох провідних образних конструктів – жінки, молитви і, врешті-решт, смерти. Саме жінка, у випадку одних (для майора це Лада: «Лада для нього варта більше, ніж та жінка, з якою просто кохаєшся, просто трахаєшся, просто говориш, не добираючи слів; вона є провідним маяком у якесь інше, наступне життя…» [с. 35]), і молитва, в інших (у ситуації капітана Величка: «…він почав витягувати молитви, яких десь давно прихопив шматками. Молитви уривалися, а потім повторювалися знову, і так було до безкінечності…» [с. 82]), ведуть до найглибшої правди життя – смерти. Чому найглибшої правди життя? У праці «Смерть» (М.: Изд-во Лит. ин-та, 1999; Paris, 1977) Володимира Янкелевича читаємо, що саме «…смерть є найглибшою правдою життя, але ця правда не є сутністю, що доходить до самого ядра правдою, не є тим осяжним позитивом, що був би здатний дати втіленому в плоті життю консистенцію, якої йому не вистачає» [с. 70].

Така правда не шукає винних, а відтак і не постає за завдання вишукувати того, хто став зброєю до нібито злочинів, що становлять сітку художнього світу «Жінки його мрії», сітку – а не наповнення, бо в наповнення бавиться експресіоністичне слово (образ).  Недарма художній світ прози О. Ульяненка близький до полотен німецького художника-експресіоніста кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Едварда Мунка, зокрема «Вечір на вулиці Карла-Йогана» (1892), «Жах» (1894), «Голгофа» (1900). Передовсім мовиться про стильову спільність – виразну експресіоністичну домінанту в зображенні: сірий, темний, страшний людський потік із видовженими овочеподібними обличчями, невиразними рисами в чорній, червоній та темно-синій тональностях. Не менш близькою до «Жінки його мрії» видається і творча практика американського режисера Девіда Лінча. Передовсім спостерігаємо не списану, а опрацьовану (знову ж таки, на стильовому рівні) близькість-манеру зі стрічками «Синій бархат» (1987), «Шосе у нікуди» (1997), «Малхолланд Драйв» (1999), що епатують нерідко зсувними ситуаціями, неочікуваними кінематографічними ходами, удаваною незавершеністю, і, що головне, зоровим образом, що впливає, часто-густо, нерозбірливим, парадоксальним.

Урешті-решт, смерть, що бере самопожертви, в Ульяненка заслуговує бути відчутою й за допомогою такої форми – зображально-виражальних засобів кінематографа. За чим, маємо надію, не стане. Зрештою, як і не стане за хорошим і виваженим читачем, аби відчути енергетику цілого Слова, най і такого лякливого, як смерть.



Додаткові матеріали

04.12.2009|07:10|Події
Олесь Ульяненко: Мій роман «Жінка його мрії» ніхто не цензурував
10.02.2009|14:05|Події
Олесь Ульяненко та «Жінка його мрії»
12.02.2009|23:53|Події
Олесь Ульяненко: Мій роман нічого спільного з порно не має
Завен Баблоян: Суспільство має цікавитися собою, відображеним у літературі
Олесь Ульяненко: «Жінкам кажу: «Вродлива». Брехати навчився»
Олесь Ульяненко: Судячи з того, як усе в Україні складається, думаю, скоро звідси поїду
Олесь Ульяненко: «Вкрай не люблю писати, але змушую себе...»
Олесь Ульяненко: Після «Сталінки» я зрозумів, що книжкою світ не зміниш
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери