Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики

Новини

27.04.2014|10:37|Буквоїд

Кава по-польськи

Розпочинається все просто. Завдання, яке поставив у заповіті барон Карл-Отто фон Пферденкруп перед племінником по сестрі і єдиним спадкоємцем, було простим і неймовірним: знайти в Україні пані Марію (прізвища спадкодавець не пам’ятає), яку герр Пферденкруп полюбив на все життя, перебуваючи в названій країні під час Східної кампанії 1941-1945 рр.., і передати їй або її спадкоємцям частку спадщини розміром в 1 відсоток, яка становить 1 млн. ойро.

Маразм ситуації полягав у тому, що пан барон не тільки прізвища Марії не пам´ятав, але і назви населеного пункту. Лише те, що було це десь у Київській гебіт. 

Жертвою кохання майора і за сумісництвом його єдиним спадкоємцем виявився Ріхард Шваненвальд, друг улюблених німецьких артистів головного героя — журналіста Олексія. І перша проблема пошуків полягала в тому, що в часи, коли дядечко-барон закохувався в наших краях, Київська область була вдвічі більшою: після війни від неї відрізали шмат і створили з нього Черкаську. 

Друга проблема з’ясовується дещо пізніше, вже під час поїздки Україною. Виявляється, що не тільки вони шукають Марію — вона потрібна також нащадку давнього роду Кримських ханів — Гераїв, оскільки в 1942 році Карл-Отто передав їй на збереження реліквію цього роду. Реліквія вважалася загубленою ще в далекому 1771... 

Сергій Батурин. Кава по-польськи. — Київ: Дуліби, 2014, 264 с.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери