Завантажити

людям було ніяк доступитися до чільних крісел в “оновленому” апараті керівних орґанів, бо не могли довести наявности будь-якого керівного досвіду – або не спромоглися піднятись вище з посередніх посад, або й взагалі відбували покарання за свою опозиційність до влади. А згодом різних партій вже стало і зовсім забагато – обирай, вступай до якої душа тягнеться. Тільки в нього вона не лежала ні до якої, тим і скінчилися його недовгі політичні поневіряння, бо, хоч і розбіглася стара партійна структура, але ж нова посада залишилася за ним... Багато чого сталося за останній час, змінився не тільки колір стін на урядовому офісі, тепер вже можна було ходити і до церкви будь-коли. Навіть найвищі державні достойники нині хизуються під час храмових свят на телевізійних екранах із запаленими свічками у владних долонях на тлі вірнопідданого люду, якому дозволили знову вірити без обмежень у що завгодно, навіть у безмежну й безкорисливу любов до простого народу чиновників “нової” влади. Тільки він давно не заходив під високі храмові склепіння послухати палку чи тиху проповідь, мелодійні молитовні співи, або мовчки сісти, в перерві між відправами, на крайню до виходу лаву і висповідатись перед собою, бо його вже не тягло до того, що стало дозволено всім. Тобто, й раніше його відвідини храмів були, мабуть, не зовсім щирими, а звичайним намаганням якось відчути в собі приховану від чужого погляду порядність, яку мав зберігати від свого народження в пам`ять батьків. А чим тоді пояснити з`яву гіркуватих нелукавих сльозинок, які крадькома від усіх змахував колись рукою серед зовсім чужих людей у зовсім чужих соборах?..
Він був подумав, а чи краще щиросердно відмолитись, може щезне той глузливий погляд з очей давнього приятеля, може, є щось незбагненне у тім таїнстві таке, чого не здатен осягнути і зрозуміти людський пересічний розум. Але накотилася раптом буденна своєю простотою думка: а чи не вигадав він сам собі того причинного перехожого, що останнім часом почав стрічатися йому вранці поперек дороги до служби – абсолютно стороння людина, що тільки зовні нагадувала йому риси колишнього приятеля. А глум в очах – що тільки не примариться серед недосвіту в тих підступних сутінках, у яких поволі щезає, підранена з-за обрію далеким сонцем, нахабна ніч...
Стільки років минуло, мав би бути той приятель сивим і похилим, бо був дещо старшим од нього. Він і сам почуває себе теж досить уже літньою людиною, що пора й про пенсію подумати, щовечора надто відчувається втома від роботи, навіть уранці її відгомін надсилає якусь мару. Просто давно треба було взяти належну, чесно зароблену відпустку, завіятися світ за очі, подалі від служби й міського гармидеру та смоґу, навіть од своїх домашніх, а не тільки від тої вранішньої примари, що почала з`являтися перед ним з ранкової напівтемряви. Влітку було нестерпно гаряче, мітинґував народ, збурений здібними промовцями, тому державні чиновники всіх ранґів мусили щодня відсиджувати на роботі не тільки унормовані години, а значно більше, аби, не дай, Боже, не занесло когось з вірнопідданих на небезпечні збіговиська до тих лукавих і підступних ворохобників. Не тому, що могли до них пристати, а з-за того, що своєю дурною цікавістю збільшили б вагомість натовпу для підрахунків нахабними журналістами кількости невдоволених владою громадян. Потім прийшла осіння негода з дужими вітрами, які позмітали з площ і вулиць залишкове шмаття гасел, що тихо пригасли, не дали розгорітися підступній пожежі, але відчувалося, що не вгасли зовсім – тліють десь у попелі жаринки. Знову були прив’язані державним обов`язком до отих марудних чергувань, що ніяк було знайти вільного часу, аби зібрати невеличку ватагу з підтоптаних парубків і поїхати на дачу з ночівлею, погрітися в сауні, перехилити келих-другий, згуляти в карти на дрібноту, або й погомоніти про небуденне, високе, неземне, до якого здатен дачний сусіда. Вже відколи пообіцяв підскочити до нього на вихідні, бо той продовжує ховатися сам-на-сам від міського розгардіяшу в спорожнілому дачному селищі, прикутий якоюсь новою страдницькою роботою до свого письмового столу. Навіть запустив густу бороду, де сяють сріблом окремі пасмочки в чорноті волосся. Чи підстригає, а мо` вже й зголив її, якщо не зовсім здичавів серед своєї самотньої хатини, де із початку осени вже майже нікого поряд, окрім його химерних вигадок?.. Має від того сусіди даровані книжки з веселими побрехеньками, в яких накручено всього вдосталь: праведники і злодії, мудрощі й любощі, навіть приперчені грайливі забави тричі перезакоханих між собою трикутників, є стрілялки й доганялки – все як у житті, тільки святковіше. А тих книжок на полицях, що прогинаються від мудрої брості!.. Живуть вони і в місті недалечко один від одного, проте майже ніколи не стрічаються, особливо в останні місяці, бо той не вилазить зі своєї тихої криївки, а колись намандрувався білим світом, прикрашаючи своєю присутністю високі літературні форуми, бо і сам був великим поборником свободи для кожної особистости,

читати