Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

щось таке, що могло своїми наслідками нашкодити йому особисто чи його рідні, він переконував себе, що той захист надійно пригашує не щиру й безоглядну юнацьку змагу, а небезпечну відчайдушність. Тому таку випадкову й наївну прощу він завше закінчував одним і тим самим звертанням до того, від кого завжди відхрещувався серед кола своїх колеґ, коли хтось торкався забороненої теми: - “Прости мене, Боже, за все, що сподіяв, а більше за те, що зробити не смів”. Багато чого він побоювався у своїм житті вчинити, сказати, а деколи й подумати, спом`янути, озирнутися до вчорашнього дня і щось там пригадати...
Поступово й такі вчинки почали забуватися, не ставало в нього потягу до них, і не тому, що зчерствіла душа, а, мабуть, тому, що це стало можливим у новім часі, коли замість утаємниченого інтимного дійства, повернулися до людей формалізовані до нещирости обрядові ритуали показового єднання з прабатьківською вірою, бо настали інші часи, коли інша влада не тільки дозволила своїм громадянам відвідувати храми, але й зайнялася рекламною доброчинністю – заходилася шукати і знаходити гроші на відбудову занедбаних чи зруйнованих її попередниками прадавніх святинь. Він раптом злякався здогаду, що втратив те останнє, що до недавнього часу з`єднувало його потайки від усіх навколишніх і сущих, нехай і тоншою за павутиння ниточкою, з тою прабатьківською вірою і правдою, коли вони були в природньому єднанні для кожного, бо ще не існували окремо одна від другої...
І що сьогодні зробив би його тато, звичайний шкільний учитель, котрий, мов на сповіді перед тим, як йти до вічності, відповів йому щиро на невинне синівське запитання, а чому він, маючи найвищу унівесітетську освіту, ніколи не викладав у школі новітньої історії, а тільки розповідав учням молодших класів прадавні байки, небилиці та леґенди: – “Бо ж, синку, сам не хтів і совість не дозволяла занадто брехати, а правди говорити не смів, може колись ти її скажеш, як прийдуть інші часи до нашого краю”. (Прийшли від недавна, але що з того?) Тато раніше ніколи подібного не говорили, але він просто й сам відчував щось близьке до того, коли мудро ховався за своєю невтральною інженерією від людських проблем і людського горя, від потреби замислюватися від зустрічей з неправдою недавнього повсякдення. Але ж і нині вистачає брехні...
Тільки, хай там що, а він щиро вважав себе порядною людиною, колеґи на роботі відзначали те саме, бо він ніколи не втручався до суперечок чи сварок, які досить часто виникають у будь-яких, навіть у невеличких, колективах. Відмовчуватися, замикатися у собі він став після того випадку в суді, що так часто почав згадуватис. останніми днями, не пхався ніколи не тільки поперед батька, але й поперед інших членів родини. Обачно й сторожко тримався “золотої середини”, завжди був ревним до будь-якої роботи, за що його помічало начальство, без особливої затримки просуваючи по службі, але він ніколи не згоджувався бути на чолі навіть незначного підрозділу – завжди тільки заступником із технічних питань, де головними чинниками для прийняття рішень мали бути лишень чіткі формули та зовсім холодні, нейтральні розрахунки, які не вимагають спілкування з громадськістю, бо між формулами немає й ніколи не було поділу на поганих і добрих, на правих і неправих (лівих!?). Від гнітючої постійної стриманости захопився футболом, не пропускав жодного матчу улюбленої команди, бо можна було на трибунах ревти на всю свою міць звіриним риком з відчуття піднесення, коли вигравала рідна команда, або з гіркоти поразки. На засклених для найвищих достойників держави трибунах завжди було людно, там теж горлали несамовито, вочевидь, з тих самих причин, що і він, бо теж мусили себе стримувати за деяких обставин, а їх завше вистачало донесхочу, може й постійно, коли не дозволяється бути щирим і відвертим, навіть насамоті, а тут – шквал емоцій на очах десятків тисяч пересічних громадян, які згодом забули про стадіони, бо з`явилась можливість ревти несамовито на майданах під оновленими прапорами серед собі подібних...
Але якось надійшов час, коли треба було поступитись усталеними принципами. В середовищі запахло близькою грозою й так дужо, що в чиновників зарипіло в ревматичних суглобах, багато з них почали тікати з монолітних лав єдиної у той час партії влади. А його викликало несподівано високе начальство і враз, без хвилини на роздум, запропонувало нове пристойне підвищення, але за умови вступу до тої партії. Все тріщало навкруги, але за фортечними стінами урядового офісу ще суворо діяв старий реґламент кадрової роботи і просування по службі. Зміни могли статися за місяць, за тиждень, навіть узавтра, але відповідь треба було дати за п`ять хвилин, бо через десять хвилин хтось інший на тих самих умовах згодиться до престижнішої посади... До іншого черга не дійшла, а новій владі, що прийшла через кілька місяців, було байдуже, хто і коли входив і виходив з тої партії, бо майже всі нові керівники і достойники були із того самого старого владного середовища. Іншим

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери