Завантажити

гамірного міста на волю. Було повно всілякого люду – наче яскравий зріз по живому тілі посполитого суспільства, званого від обставин різно: зазвичай – народом, під час загальнодержавних свят – нацією, а із певними відрізками часу – електоратом і виборцями. Я мовчки крутив головою, переступаючи з ноги на ногу: говіркі підстаркуваті жіночки з порожніми великими кошиками, мабуть, привозили вони до міста базарювати якусь пізню городину чи фрукти; галаслива молодь, що верталася збуджена з концерту приблудної північної зірки сучасної популярної музики, обмінювалась своїми враженнями тільки короткими вигуками на зразок “круто, прикольно і класно”, тобто – “ах і ох!”; кілька заглиблених в себе інтеліґентів, котрі у вагонній напівтемрямі відсвічували скельцями окулярів над марудним колонауковим чтивом; на руках втомлених матерів дрімали ще більш натомлені діти; робітники з вечірньої зміни, які зі смаком посьорбували просто з пляшок пиво і ляскали завзято засмальцьованими картами поверх картуза, покладеного на коліна одному з гравців; хтось спав, злегка похропуючи у важкому сні; хтось тільки безтурботно куняв, а хтось у напруженні чекав на щось неминуче, але як би його не чекав, воно все`дно завше трапляється раптово, зненацька і саме тої миті, коли втомився очікувати...
Все було буденним і нецікавим до того, як раптом почулося за спиною, що хтось почав розповідати про недавню пожежу в самісінькому центрі міста, яка могла завдати непоправної шкоди у майстернях художників, якби її вчасно не загасили вправні пожежники: – “Ви уявляєте, скільки там різних картин могло згоріти на попіл! То шалені гроші! А людського труду!”. Я повільно повернув голову до тих занепокоєних розмовців і хотів був устряти до їхньої балачки зі своїми міркуваннями, проте оті двоє перескочили вже на інші теми – побутові, заземлені, аж ніякі – про ціни на ринках, про бізнесові вибрики новітніх багатіїв, про оборудки відомих посадовців і дрібніших чиновників на межі кріміналу, або і за межею дозволеної пристойності, про галасливі бійки парламентаріїв з різних фракцій на телевізійних екранах, а я ж хтів стиха погомоніти про вічне і нетлінне з незнайомими попутниками, бо знав про тую пожежу достеменно, із перших уст, бо і досі відчуваю тужливу гризоту, навіть відчай, коли припадково згадую хвилюючу оповідку знайомого художника з болючими деталями тої сумної події, а згадка дає поштовх до подальшого замислення над проблемами втрачених людством багатств. Навіть у рідному місті свої, не якісь там зайди чи завойовники, цього літа відкрили і враз закидали товстим шаром земельки найдавнішу пам`ятку первоміста, яка могла багато що пояснити про невідомі деталі давньої навали жорстоких завойовників, про героїчний опір городян, про занепад первоміста на ціле століття. Закидали, потім звели над тим місцем на спогад якусь кічеву споруду аби потішити обивательські очі, мов на глум своїм пращурам. Тоді в місті різні ґрупи збирали підписи занепокоєних громадян на захист випадкового дарунку з проминулих століть, що так рідко випадає тепера на цій землі, я теж підписувався, навіть кілька разів, але, але ж не змогли переконати чиновників, пробити своїми емоційними арґументами панцерові обладунки високопосадовців. Вона теж зверталася до мене із проханням використати мої зв`язки, але не було в мене тоді змоги відлучатися до міста з-за свого робочого столу, від своєї Роботи...
Тісно було від різного люду в переповненому ваґоні – хто з весілля, хто із хрестин, а кому й на похорон... Весь цей гомін перекривали дзвінкі вигуки метушливих продавців, які сновигали проходами, з героїчними зусиллями протискуючись крізь людське скупчення, пропонуючи пасажирам щось з дрібного краму чи солодощів, напоїв, закликали купувати різні ґазети – від розважальних до антиурядових. Зрідка проходили старці зі зворушливими проханнями пожертв, хто співом, хто молитвою, а один на мигах, вправно вдаючи із себе знедоленого німака. Згадався підстаркуватий сліпий із гармонікою, зверх якої лежала беретка з копійчаними блискітками, сліпець жалібно співав, підігруючи собі, а беретка ворушилася на гармоніці, закликаючи слухачів до милосердя копійчаним мерехтінням. Співав досить зворушливо якусь давню історичну думу, в якій йшлося про трагічне кохання, про невдалий військовий похід, що скінчився поразкою і ганебним полоном коханого, якого так і не дочекалася наречена, бо вкоренилася край села в рідну землю, зашуміла стрункою тополею на степових вітрах. Я понишпорив по кишенях, але не знайшов там дрібноти, тоді витяг шкіряного гаманця і поклав співакові до його беретки паперову десятку. Щось защеміло мені в очах трохи від всепроймаючого співу, а більше від свого показового вчинку, бо давно не виходив отак просто на люди, не бачив зблизька таких різних облич саме отих, кого політики звуть гуртом – народе мій. Я відчув із гіркотою якусь незбориму відстань між собою та всіма іншими пасажирами, ні, не прірву, але і не тріщину, просто встановилася між нами із самого початку прикра

читати