Завантажити

душа. І ніхто не може розрадити й порадити – то тільки мій тяжкий хрест, який уже примушена кимось нести на собі в цім житті, хоча вже й надумала остаточно, яким чином, але й далі вагаюсь, оскільки не вистачає певности в тім, що таки маю якесь моральне право вирішувати все сама, як минулого разу із тим хлопчаком, бо на цей раз хлопчик є надто дорослий і надто змучений від своєї одинокої затворницької мудрости, яка вже встигла дошкулити і йому, і всім іншим, хто намагався наблизитись до нього, навіть не так близько, як спромоглася останнім часом я на свою біду, на свій смуток... Може, тому так наполегливо кличе мене до себе телефон, полишений десь у передпокої сам-на-сам із його гуканням уже до когось іншого, до вчорашньої мене, бо я вже не та, бо я сховалася зовсім далеко від того, хто може отак нескінченно набирати й набирати мій номер, хоча мав би вже втратити будь-яку надію?..

2.
Кілька років тому, у перші дні нашого випадкового знайомства, коли ми щиро покохались настільки безтямно й безоглядно, що кожного разу, прощаючись, уже починали рахувати й хвилини до наступної зустрічі, але сточилися потроху день за днем роки, і палкі почуття із кожним пережитим днем поступово прив`ядали, втрачаючи свіжість, новизну й відкриття незвіданого, і було тому багато причин, а насамперед – вони стиха перетворилися в зазвичайну побутову одноманітність обов`язкових щотижневих таємних побачень, таких собі зустрічей за усталеним розкладом, наче для потягів приміського чи дальнього сполучення, що висять навидноті на кожному залізничному вокзалі, в яких чітко вказано години з хвилинами прибуття й відходу потягу в кожнім напрямку. Не було тільки голосних оголошень диктора на ввесь вокзал до величезного натовпу метушливих подорожан про те, що ці потяги, дотримуючись розкладу, прибувають і відбувають саме у визначений час і тільки з визначеної колії – приходьте і зможете переконатись у тому самі, якщо вам немає де подітися серед вільного часу… Всім і все стало відомим про нас досить у скорім часі, тому крилися ми невідомо від кого і для чого кілька років поспіль, навіть тоді, коли про наші романтичні стосунки в кололітературних колах уже втомилися були пліткувати й ласі до подібних пересудів ліричні поетки. Стрічаючись серед знайомих на різних імпрезах, ми дотримувались усіх важливих приписів конспірації, що викликало тільки дружні усмішки присутніх, але ніхто особливо і не під’южував, може, так, хтось із його найдавніших приятелів за чарчиною у вузькому колі, хоча, навряд, бо знали його слабкості, його вразливість. Не відав про той поголос, чи удавав, що не відає про те, тільки він сам. Друге було, вочевидь, набагато ближче до істини, яку я зрозуміла вже досить давно, наче той досвідчений лікар, котрому досить поглянути в очі паціентові і потримати у своїй долоні його тремткі спітнілі пальці, але від того розуміння і ще від того, що не мала сили на відверту розмову із приятелем, побоючись, що не зумію знайти вірні, непомильні слова, аби не завдати йому душевного дискомфорту, якщо не страждань, а від того мій біль ятрив мене ще дошкульніше. Але вчора терпець урвався, я знову стала начебто іншою людиною, коли вже спромоглася на рішучий вчинок, проте не відчула з того ніякого полегшення і досі, прикипіла із самого ранку до завіконної сірятини, не беручись до якоїсь заспокійливої хатньої роботи, якої забагато має кожна господиня, навіть хазяйновитіша за мене. Я застигла біля вікна, тримаючись за кінчик згаслої сигарети... Почала шукати запальничку й усміхнулася, відганяючи сум, бо зненацька згадала, що наші стосунки розпочалися від знайомства, коли я попрохала в нього вогню для пригаслої сигарети, трохи ніяковіючи перед старшим за мене маститим літератором у шинку в напівпідвальному приміщенні письменницького клюбу.
Невеличка компанія не відзначала там якоїсь вікопомної події або чиїхось фестин, просто не хотілося розходитися по своїх домівках після невеличкого зібрання з нагоди ювілею одного давнього літератора, який мученицьки загинув багато років тому в імперському концтаборі через своє рішуче несприйняття тодішнього жорсткого окупаційного режиму. На ту імпрезу запросила мене для дружньої підтримки колежанка, яка доводилася тому письменникові онукою, вона збирала час від часу різні спогади й документи про нього – все з того, що спромоглося зберегтись до цих днів серед архівів колишніх каральних служб чи в знайомих, котрі з відчайдушної сміливости чи зазвичайної побутової заклопотаності не повикидали, не попалили небезпечні в тому часі листи, світлини чи книжки з дарчими підписами арештованого, що могло бути визнано задокументованим підтвердженням компрометуючих спілкувань із ворогом отої імперської влади. Збирала, аби колись передати той скарб на зберігання до фондів державного літературного музею. Людей прийшло на вечір пам`яти не густо, зовсім не було молоді, тому я почувала себе чужинкою серед гурту відомих на всю країну літераторів, багато з них були такого вже поважного віку, що згадували

читати