
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
вони прадавні події мов справжні очевидці, але їхні розповіді про призабуті здибанки з визначним ювіляром були здебільшого тільки коректним приводом для того, аби нагадати присутнім колеґам про свою власну непересічність, про свій багатющий доробок на терені розвою вітчизняної культури, про свою одвічну опозицію до зниклого, слава Всевишньому, того жорсткого режиму, якому вже нема і не буде вороття. Щоправда, вони не дуже розводились на конкретних прикладах щодо своєї участи в русі опору, бо їхня одвічна опозиція проявлялася тоді зовсім обережно, аби ніхто, навіть найближчі друзі, не мали того знати, але на цьому ніхто не зациклювався, бо майже кожен з присутніх на зібранні зумів дожити до повалення імперського режиму саме завдяки тодішній обережності, завдяки постійному заграванню з тим режимом у проявах своєї вірнопідданої слухняности...
Було трохи нуднувато серед урочистого зібрання, і якби не тримала мене за руку подруга, то втекла б із середини тої балаканини додому, де покинула роботу над замовною статтею для популярного культурологічного журналу, навіть взяла невеличкий аванс. Подруга помітила, як мені марудиться, тому прошепотіла тихо, а поглянь, моя люба, на головуючого, який видатний і воднораз симпатичний, до того ж зовсім вільний у незалежній своїй самотині, бо ніхто вже не пам`ятає про його дружину, а дітей своїх вивчив і вивів у люди самотужки, і вони знедавна працюють десь по закордонах, зовсім зрідка відвідуючи батька. Той сидів поважно за маленьким столиком біля великого портрету винуватця зібрання, як головний розпорядник, надавав слово бажаючим до виступу, подекуди вставляв свої дотепні репліки, але виважені з причини необхідности підкреслювати присутнім призабуті обставини трагічного життя й творчости незабутніх літераторів, як і всім патріотично налаштованим інтеліґентам, у тих нелегких умовах, що проминули на привелике щастя для нашого краю і вже ніколи не повернуться, але для того конче треба, не про всяк випадок, а постійно, щодня й щоночі докладати значних зусиль кожному патріотові своєї землі, і не тільки її речникам та достойникам, шкода тільки, що замало їх прийшло сьогодні до цієї зали віддати належне на врочистім зібранні тому, хто своїм подвижництвом наблизив прихід свободи...
За широким дубовим столом у шинку ми опинилися поряд чи випадково, чи так налаштувала подруга, зараз і не згадати, а зазнайомились таки через його вишукану запальничку з дивовижною монограмою, потім перекидалися незначними фразами у проміжках між тостами, а коли розходилися по домівках, виявилося, що нам треба йти в однім напрямку. Подалися пішки майже нічним містом уздовж старого парку, вже засинаючого над крутими схилами, під якими нечутно шелестіла Вічна ріка. Чи кілька келишків доброго вина, чи весняна теплінь з облітаючими пелюстками каштанових свічок під чистим зоряним небом, чи нове знайомство, або щось інше розпалило мого випадкового кавелера настільки, що він, наче залишив усю свою поважність за столиком поряд з головуючим, почав розкидатися цитатами зі своїх давніх ліричних збірок, пересипаючи їх постійно жартами щодо свого навернення до суворої філософської прози або дивних фентезі з детективними сюжетами, нашпигованими шаленими любощами та збройними ігрищами, що дозволяло йому бути самозабезпеченим літератором, якому не треба шукати вередливих видавців, бо вони самі ганяються за ним.
“... я хочу тебе відвезти в найдальшу замріяну даль, де живуть і не в`януть весни, де вічно цвіте миґдаль...”
Було весело й безтурботно серед тої втаємниченої тиші, коли зрідка навстріч траплялися закохані молодята, котрі аніскільки не ховалися не тільки від собі подібних, але й від поважних перехожих, якими мали б ми виглядати. Мені було тоді затишно і безпечно, я зовсім не відчувала зі своїм новим знайомим різниці у віці, бо він теж, наскільки знала від колежанки, був учасником багатьох молодіжних тусовок, підтримував гострі виступи початкуючих порушників академічної статечности літературного житія. Відчуваючи свій непересічний талант і всеядність у виборі жанрів, він не боявся ніякої конкуренції з боку нової і, як це завше буває, трохи скандальної ґенерації, навіть схвально ставився до тих, хто наступав на п`яти йому, а не тільки старим шкарбанам, що вже були негодні тулити слово до слова. Руйнівники доґматів ставилися до нього зі стриманою повагою, доброзичливо оминали його прізвище, коли згадували у своїх протестних акціях когось з маститих і збронзованих, обходячи його творчість у своїх нападах на те вчорашнє, яке непорушно застигло в хрестоматійному пантеоні, що творився і освячувався ще за часів недавнього жорстокого режиму під патронатом окупаційної влади разом із місцевими угодовцями. Але з того буття нічого не згадувалося нами під час першої спільної прогулянки, я навіть не відчувала його причетности до літературних висот, якоїсь елітарности – ми на той час були рівними, кожен у своїй самотности, з якої потяглися навстріч одне одному. Ми щиро сприйняли за високе кохання з
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року