Завантажити

сиґари). Вочевидь, що десь всередині видання мало бути проґрамне інтервью з Бруновим шефом, який вже потроху розпочинав готуватися до чергових виборів. Хоча до них іще треба було дожити незле майже дев’ять місяців, але ж партійне керівництво вже намислило робити прикидки попереднього партійного списку кандидатів у депутати парламенту країни, тому Макс і вирішив розгорнути активну саморекламу, аби його прізвище могло зайняти у тім списку ґарантовану прохідну позицію. Бруно навіть відклав ще вчора осторонь саме цей часопис, бо намислив згодом, після повернення з відпочинку в горах, подивувати при нагоді шефа кількома доречними цитатами з його ж відповідей на власні запитання, які Макс уклав задля більшого враження на читачів (майбутніх виборців) до гострого пера добре проплаченого журналіста. Бруно вже намірився добре насварити Марту під тим слушним приводом, що вона нерозважливо б’є всіляку комашню з мухами всміхненим обличчям їхнього спільного шефа, а щодо самої Марти, то і зовсім близького родича, якому має бути і боляче, і гидко від чавлення своєю мудрою мармизою примітивних, а через те і дуже нахабних за поведінкою, кусючих, чорних мух на стінах, столі, дверях старовинного будинку, складової частини “Райського затишку”...
Поки Бруно поволі підшукував у своїй стражденицькій пам’яти делікатніші слова, аби дотягтися по термінову допомогу ввічливим словом до Марточки, бо у запаскудженій голові ще гомоніла на різні голоси вчорашня вечеря з її щедрими напоями впереміж з відлунням спогадів про стрілянину, важко повертаючи голову до Мартусі, до серденька, як оте серденько само звернулося до нього:
- Снідати будеш, любий Брунчику, сам, бо ми вже перехопили різного, можу тільки з тобою за компанію кавки сьорбнути. Господар щойно після сніданку подався до лісу пошукати, чи не пішли з недавніх дощів білі гриби, а господиня нічого не може свого робити по хаті, бо все чекає, поки ти підведешся нарешті, аби тебе погодувати. Як ся почуваєш од вчорашнього? Тобі тільки склянку кисляку чи, може, якоїсь смажені подужаєш, або домашнього сиру зі сметаною? Є овочі, є фрукти... Що мовчиш? Невже така велика вава у голові?
Бруно міг би спромогтися на якийсь слабенький опір Мартовій поведінці, але ж легке гудіння у голові та млявість у м’язах все ще тримали його на ліжку. Скоріше через ту причину він вирішив і цього разу не сваритися з Мартою, бо її намагання покерувати сьогодні напарником, то вже такі неістотні дрібнички, треба просто не звертати на них зараз ніякої уваги, бо не гідні вони чоловічої самоповаги, до того ж – заслужений відпочинок для обох напарників має бути відпочинком, а не постійними сімейними сварками давнього подружжя, начебто вони з Мартою не тільки вже вирішили “нарешті і остаточно”, але й встигли урочисто побратися під мудрі повчання місцевого пароха з найближчого невеличкого села у долині, а за свідків при тій церемонії мали бути привітні господарі “Райського затишку”, але того й близько не могло статися так скоро навіть у химерних продовженнях недавнього сну.
Бруно відчував страшенну сухість у роті, тому рішуче махнув рукою на оті надокучливі дрібниці, що так легко народжуються у жіночих головах, вони ніяк не могли скластися з мозаїки плям до якоїсь ціліснішої картини, до того ж, так і не затихало шумовиння у голові, тому й вирішив: - “Якось згодом усе само собою колись і має вирішитися”. Вирішив і зразу звернувся до Марти з проханням, незвично для себе примирливо, навіть із жалібними інтонаціями, бо прохання було достатньо вистражданим:
- Спитай, Мартусю, у господині, будь ласка, може фляшку пива десь має у заначці, коли вже запрошували на гостини столичних прибульців? Бажано дістати її з холодильника. Я зроблю лишень кілька ковтків, потім стану під прохолодний душ, а підсохну вже за кавою, тоді й підемо подихати тим, що було зареклямовано в яскравому буклеті.
Брунові було важко говорити так довго, бо він ледь ворушив припухлим сухим язиком, але намагався вимовляти кожне слово досить чітко і окремо одне від другого, дивлячись просто у Мартусини очі, намагаючись довести нахабній Марті, що не такий вже він і слабак насправді, хоч і перебрав учора через край усіх мірок, але ж диви, напарнице, як він тримається гідно, тільки от пивка йому забаглося сьорбнути для порятунку від сушняка. Пиво знайшлося, навіть свіже і прохолодне. Злегка похмілений двома пляшками Бруно, які випорожнив за кілька пожадних ковтків, простояв під прохолодним душем чвертку години майже без ніякого поруху, немов боявся порушити відчуття тихого раювання, поки сприймала його шкіра пружні цівки вміру студеної води. Від того раювання Бруно поступово приходив до тями, побіжно згадуючи події вчорашнього дня...

5.
Господар “Райського затишку” назвався гостям зі столиці паном Орестом, коли вчора зустрів Бруно з Мартою у невеличкому селі посеред гірської долини саме на тому місці, де і було домовлено із ним ще перед самим виїздом зі столиці: біля низенької похиленої брами давньої дерев’яної

читати