Завантажити

мають стрітися і не такі дивні несподіванки, коли вже доведеться заглибитися до цих лісів по-справжньому, коли пройти їх пішечки наскрізь і піднятися до тих заквітчаних гірських полонин, чиї світлини з реклямного буклету ласкаво запрошували до себе, але зараз не проглядалися за високими лісом, за далекими хмарками, чи то за залишками туману...
Це лише зараз прийшло Брунові на думку, що він іще чогось нового відкрив вчора для себе у Марті, крім вміння їздити верхи, вправно тримаючися сідла, крім знання місцевої мовної мішанини, навіть намагався згадати, а що саме подивувало його найбільше під час подорожі від села, в якому залишили свого авта. Проте покинув, знову залишив на якесь невизначене потім, бо вже починав трохи мерзнути під студеною водою, яка тільки спочатку здавалася йому в міру прохолодною. Він відклав аналітичні міркування з приводу Марти з надто поважної причини для себе, бо відчув із полегшенням, що нарешті зовсім протверезів і став готовим до ґрунтовнішого сніданку, а не до якоїсь там склянки холодного кисляку чи кілька ковтків гарячої кавусі...
Вчора вони: Бруно, Марта і пан Орест більше ніж трохи запізнилися до обіду, долаючи круті стежки вгору серед гірського лісу, тому пізній обід без зайвої перерви на полудник перейшов за порожніми балачками зовсім невимушено до ґрунтовнішої вечері. Ґрунтовнішими були не так самі наїдки, як міцні домашні напої до цієї вечері, під час якої Бруно зовсім відключився від свідомости, немов провалився раптом у небуття, до ніякого часового виміру, навіть не міг потім згадати, чи сам діставався ліжка, чи хтось його приніс, роздяг і поклав. Подібного випадку Бруно не міг згадати у своїй багатій практиці, навіть з юних своїх літ, коли ще не дістав жорсткого вишколу на спеціяльних курсах щодо виживання за будь-яких обставин. А тут стався повний провал пам’яти, не було після того ніяких думок окрім пекучого бажання залляти сушняк кухлем холодного пива. Бруно зміг розплющити очі лише тоді, коли пізнього ранку звідкісь почув стрілянину, а його з найглибшого сну міг підняти навіть не постріл, а лише коротке клацання пістолетного запобіжника...
Він прокинувся, бо до нього навідався дивний сон із його власних призабутих справжніх давніх пригод серед молодих повстанців, із підступною засідкою невідомих ворогів з отою галасливою стріляниною, спогади про котру навіяла гучним лясканням Марта, коли рішуче вийшла на криваву стежечку війни до переможного кінця з надокучливими передосінніми мухами. “Пусте, зовсім марна справа, бо решетом ніколи і нікому не вдавалося вичерпати і найменшої річки,” – був зазначив тоді подумки, але вже з веселою посмішкою Бруно на енергійні дії напарниці, коли згадав, що господиня була запропонувала Марті повісити липучі стрічки, аби переловити не лише мух, але і всіх інших настирних комах. Але Марта рішуче відкинула слушну пропозицію господині, як зовсім несприйнятну для себе через можливий неестетичний вигляд тих стрічок, коли на них поналипають десятки мух. “Можливо, тепера Марта певно жалкує за свою категоричну прихильність до умовної естетики, але її гонор не дозволить їй повернутися до пропозиції господині,” - подумав було Бруно, але знов умовив себе промовчати, не бажаючи дрібненькою підначкою псувати настрою ані Марті, ані собі, бо привітна господиня через Марту повідомила, що почала ставити на стіл різноманітні наїдки...
Господиня і справді наставила на стіл наїдків для сніданку Брунові так само щедро, як було вчора на тривалому обіді з вечерею, а перед тим, як побажати постояльцеві смачного, вона зі щирим співчуттям запитально подивилася в очі Брунові, відверто натякаючи на можливість налляти чарчину для поправки здоров’я. Він же рішуче похитав головою, без найменшого жалю відхиляючи її щирий доброчинний потяг, бо йому вже вистачило для тої поправки наразі й ранкового пива, а день лише починався, хоча із добрим запізненням, але обіцяв, що часу іще вистачить навіть на різні несподівані приключки...
Бруно поснідав добре, навіть не сподівався, що після вчорашнього до нього може повернутися апетит, з’їв майже все, наготовлене господинею. Вона, склавши руки на грудях, стояла трохи осторонь від стола і дивилася з неприхованим задоволенням, як постоялець перемелює міцними щелепами її смаковиті наїдки. Додавали апетиту Брунові й гарна сонячна погода, і свіжий легенький вітерець, котрий лагідно залітав на відкриту терасу, на якій господиня накрила для сніданку стола. Добрий апетит не заважав Брунові придивлятися одночасно до дрібніших деталей великого обійстя, задивлявся і в далину гірських краєвидів.
З тераси можна було бачити, що діється у далекій долині і що – високо у горах, якщо мати потужного бінокля. Десь за синюватою завісою серпанку проглядалися зовсім далекі пасма гірських вершин, деякі з них на самім верхів’ї біліли або незайманим снігом, або так уже поналипали до вершин і знерухомилися там білі хмарки. З іншого боку відкривалося видовище на долину, в якій за густими лісами вгадувалися темні хатини

читати