Завантажити

позитивно від себе і від Бруно, навіть попередньо не поспитала його думки. За цією розмовою Бруно на свій подив раптом побачив зовсім іншу Марту, відверто наступальну в питаннях, до яких і без ніякої домовлености вони ще не зверталися. “А мала ж знати про дядькову пропозицію раніше! Чому мене навіть не попередила?” – тільки й крутилося в голові Бруно під час тої розмови в кабінеті шефа. У Марти лише останнім часом почали прорізатися досить активно, наче перші зуби в семимісячної дитини, до Брунової особи різні примхи й забаганки, які вона висловлювала подібно до наказів, наче вона стала старшою для Бруно, хоча Макс навіть найменшого натяку не зробив з того приводу, що таке може статися насправді. А цього разу Марта насіла на свого напарника з досить відвертою пропозицією щодо їхніх подальших взаємостосунків, котрі сама ще вчора стримувала від показу колеґам і Максові. Раніше доводила, що спільне ліжко використовується лише задля конспірації в зарубіжних відсидках. Край перебігу життєвих негараздів упереміш з дрібними радощами у Бруно виникала думка, що Марта саме та жінка, з якою можна не лише тимчасово співіснувати, але й побудувати сталі стосунки на триваліший час, іноді вагався щодо спроби якось зачепити Марту на відвертішу розмову без свідків і порадників...
Проте, цього разу найбільшою несподіванкою для Бруно було те, що Марта насіла на напарника із настільки відвертими вимогами, що Бруно зрозумів – Макс вже був підготовлений до такого повороту.
- Давай-но спробуємо, любий напарнику, з десяток днів, як вдасться, то й більше, разом тихо пожити справжньою сімейною парою подалі від настирних людських очей, вирішимо, цілком можливо, що за таких умов зможемо нарешті вирішити остаточно, наскільки ми пасуємо одне до одного, вирішимо самі, без підказок з боку щирих друзів чи нещирих ворогів. Ми з тобою вже досить дорослі хлопець і дівчина, а у тій далечі, у тому глухому закутку серед гір справді ніхто не буде нам заважати прийти до якогось певного рішення. Коли не схочемо нічого вирішувати, то попросту відпочинемо класно, як ніколи, відпочинемо від людей, від галасу, від “акцій”, навіть від нашого дорогого шефа. А якщо нам не сподобається та тиша, повернемося відразу, поїдемо на своєму авто, тому вернемося без ніяких проблем. Якщо і це тебе не приваблює, то це може означати лишень одне, що ти зовсім неуважно проглянув реклямного буклета, тільки подивись, які будуть нас оточувати отам із усіх боків суперові краєвиди; почитай уважніше. Про що тільки не написано: чисте гірське повітря, дзюрчання гірської прозорої річечки, ранкове оздоровче купання під прохолодним водоспадом, а головне – щодня до столу свіжі продукти без ніякої підступної хімії й навіть без наукових “досягнень” ґенетичної науки з її ґенетичними мутантами-збочинцями!
Бруно не тільки неприємно зачепила за живе безсоромна Мартова навала, але ще більше здивувала вона його тим, що не було у нього ніяких підстав уважати, що така тема щодо “нарешті та остаточно” може бути цікавою, як на неї, тертою-перетертою непростим життям. А тут Марта розпочала дійсно суто бабські теревені щодо чоловічої нечулости і зрадливости, а самою неприємною обставиною для Бруно стало не те, що ця розмова відбувалася в кабінеті шефа і той повністю підтримував Марту, що й зовсім розпашіла від своїх палких слів, начальственними мудрими й повчальними репліками. Спільний наступ Макса з Мартою почав зрештою дратувати Бруно, викликаючи у нього природне почуття парубоцького спротиву, хоча це могло бути підставою, чи натяком до підстави, сподіватися, що наступному Брунові, тобто спадкоємцю теперішньої Брунової посади, ще зарано заступати місце найдовіренішого помічника відомого депутата, бо посада поки-що зайнята майже близьким родаком, який, ось-ось, стане ще ближчим. “Сам із сивою головою, кебетливий, сучого батька стерво, всмак і без упину бурлакує у своє парламентське задоволення, а мене хоче прив’язати ще щільніше до себе через свою ж небогу, тільки ж який з мене сім’янин, дідько б лисий мене взяв разом із цим Марксом, де він узявся на мою голову!”- так собі подумки вилаявся незворушний ззовні Бруно, згадав навіть Максову давню клікуху. Згадав, бо хтось Брунові нишком розповів нещодавна за чаркою, що його шефа ще зі студентської лави за вибухову суміш голого показного академізму із авантюрними вчинками нарекли ім’ям давнього вченого – економіста з нахилом до філософських патякань, які свого часу надто розбурхали цілий світ, настільки, що від тих повстань, заколотів і війн досі не затихає відгомін і гинуть люди у різних куточках планети Земля. Хоча криваві заколоти та братовбивчі війни були знані у людській історії здавен, ще із появи найперших Божих створінь, і ніколи не припинялися, лише інколи пригасали на короткий час, але те, що цей теперішній світ у своїй побудові та у міжлюдських та міждержавних стосунках сьогодні є зрештою саме таким, яким він є, то значною мірою за це має завдячувати працям давнішого Маркса. Можна, або ж і треба просто погодитися зі

читати